У Х В А Л А

08 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 925/642/19

Провадження № 12-52гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Уркевича В. Ю.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В.,

Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 925/642/19 за позовом Родниківської сільської ради до Уманської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення за касаційною скаргою Родниківської сільської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року (головуючий суддя Агрикова О. В., судді Чорногуз М. Г., Євсіков О. О.) та рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року (суддя Васянович А. В.) і

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2019 року Родниківська сільська рада (далі - сільська рада) звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до Уманської міської ради (далі - міська рада) про визнання незаконним та скасування рішення Уманської міської ради № 5.16-52/6 від 08 квітня 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка площею 5,708 га кадастровий номер 7110800000:02:007:0032 знаходиться в адміністративних межах сільської ради, однак спірним рішенням передано земельну ділянку площею 5,708 га кадастровий номер 7110800000:02:007:0032 в оренду міською радою з перевищенням своїх повноважень, оскільки міська рада має повноваження щодо розпорядження лише тими земельними ділянками у межах населеного пункту, а передача міською радою в оренду земель інших адміністративно-територіальних одиниць є незаконною.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року, в позові відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач є власником або землекористувачем спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:02:007:0032, і що остання є комунальною власністю територіальної громади села Родниківка та знаходиться в адміністративних межах села.

У квітні 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга сільської ради в якій остання просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року у справі № 925/642/19 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 809/563/15, від 03 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а щодо застосування норми статті 20 Закону України «Про державний земельний кадастр» та частини першої статті 174 Земельного кодексу України. Також не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17.

Крім того, скаржник вважає, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо права сільської ради як органу місцевого самоврядування звертатись до судів для захисту свого права на отримання коштів до бюджету села від передачі в оренду спірної земельної ділянки.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 09 червня 2020 року поновив сільській раді строк для подання касаційної скарги, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою сільської ради, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, призначив справу до розгляду та витребував матеріали справи № 925/642/19 з Господарського суду Черкаської області.

08 липня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 925/642/19 разом з касаційною скаргою сільської ради на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 391/1055/14-ц наведено такий висновок: сільська, селищна, міська рада має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які віднесено до земель комунальної власності та у межах населеного пункту (села, селища, міста). Межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами у відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж. Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені в іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови та/або зміни меж.

Крім, цього, з постанови Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 357/7270/17 вбачається, що судом касаційної інстанції було враховано вищевказану правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 391/1055/14-ц. При цьому, в даних постановах фактично зроблено правовий висновок, що межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками такого населеного пункту тільки якщо межі населеного пункту були встановлені/змінені у порядку, передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови або фактичного встановлення/зміни меж.

Водночас у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, з урахуванням положень статті 173, частини першої статті 174 Земельного кодексу України, зазначив, що законом регламентований порядок встановлення меж населених пунктів. Судам необхідно визначити, чи були встановлені межі населених пунктів у передбаченому законом порядку, після чого з`ясувати у межах якого з них перебуває спірна земельна ділянка. Водночас, у разі якщо межі населених пунктів не встановлені у порядку, визначеному Земельним кодексом України, судам належить виходити з фактичних меж населених пунктів. Так, відсутність реалізації компетентними органами своїх повноважень щодо встановлення меж міста не свідчить про фактичну відсутність таких меж. Проте, судами попередніх інстанцій не було з`ясовано на підставі належних та допустимих доказів питання, в межах якого населеного пункту розташовані спірні земельні ділянки.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, вважає за необхідне відступити від вказаного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а, оскільки даний висновок суперечить правовим висновкам, викладеним у вищевказаних постановах Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 391/1055/14-ц та Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 357/7270/17.

Відповідно до частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а, справа № 925/642/19 підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

В ухвалі від 08 липня 2020 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду послався також на частину п`яту статті 302 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Однак Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передачі справи на її розгляд згідно з частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Мотивуючи наявність виключної правової проблеми у цій справі, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказує, що у постановах Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 391/1055/14-ц та Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 357/7270/17 фактично зроблено правовий висновок, що допустимими доказами, які підтверджують встановлені межі населеного пункту, є лише рішення відповідного компетентного органу або інші правові документи, виготовлені та/або прийняті компетентними органами відповідно до законодавства, що діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови або фактичного встановлення/зміни меж.

Звідси суд касаційної інстанції вважає правовою проблемою визначення: чи відсутність рішення або інших правових документів компетентних органів щодо встановлення меж населеного пункту та відсутність таких даних у Державному земельному кадастрі дійсно свідчить про фактичну відсутність таких меж; якщо ні, які саме докази є допустимими щодо встановлення таких меж.

З приводу викладеного Велика Палата Верховного Суду зазначає, що згідно з частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, допустимість доказів має визначатися в кожній справі з урахуванням предмету доказування й оцінюватися судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Також колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що позивач, обґрунтовуючи наявність порушення права та інтересу, вказує, що сільська рада, виступаючи як представницький орган територіальної громади, має діяти в її інтересах.

Звідси Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що у цій справі також наявна така виключна правова проблема, а саме: можливість у спорі, що стосується саме земельних правовідносин, обґрунтовувати свої позовні вимоги не наявністю прав власності, користування чи інших титулів на спірну земельну ділянку (сервітут, суперфіцій, емфітевзис тощо) або претендуванням на них, а іншими правами чи інтересами, які не витікають напряму із земельних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування звертаються до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач, тобто особа, яка подала позов або в інтересах якої подано позов, самостійно визначаються із порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом в кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Більше того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначає, що у даній справі позов про визнання незаконним та скасування рішення фактично пред`явлено не з підстав оспорювання цивільного права особи (оренди земельної ділянки), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень, а з підстав оспорювання сільською радою права саме міської ради щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, тобто, оспорюється фактично її повноваження і компетенцію в спірних правовідносинах. При цьому свої позовні вимоги позивач обґрунтовує не порушенням його будь-яких прав на земельну ділянку, а майновим інтересом отримання орендної плати в бюджет сільської ради та територіальними інтересами територіальної громади. Зазначене вказує на можливість віднесення даної справи до адміністративної юрисдикції.

Натомість, оскільки вирішення даного спору прямо впливає на права та обов`язки фізичної особи, якій на підставі спірного рішення надано в оренду земельну ділянку, то це може свідчити про те, що дана справа може бути віднесена і до цивільної юрисдикції.

Звідси Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що у цій справі також наявна виключна правова проблема балансування компетенції її розгляду між трьома судовими юрисдикціями: господарською, цивільною та адміністративною.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що учасник справи, який оскаржує судове рішення (сільська рада), брав участь у розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції і не заявляв про порушення судами правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Також і касаційна скарга сільської ради не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій юрисдикційності цього спору.

Більше того, згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням не лише якісного, а й кількісного критеріїв. Кількісний критерій ілюструє той факт, що виключна правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Однак Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, вказуючи на наявність виключної правової проблеми у цій справі, жодних доводів на підтвердження кількісного критерію існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах не навів.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність у справі № 925/642/19 викладеної Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду виключної правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а звідси й про відсутність відповідної підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 301 Господарського процесуального кодексу України в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи (частина третя статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки Велика Палата Верховного Суду є визначеним судом касаційної інстанції для розгляду таких справ, то з огляду на викладене справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 197 Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» або Державною судовою адміністрацією України.

Порядком роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 23 квітня 2020 року № 196, передбачено, що учасники судового процесу беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі, у порядку, встановленому процесуальним законодавством (пункт 2 розділ І Порядку).

Ураховуючи викладене, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, явка яких не є обов`язковою згідно із приписами частини другої статті 120 та частини другої статті 121 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 120, 121, 234, 301, частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

У Х В А Л И Л А:

1. Прийняти до розгляду справу № 925/642/19 за касаційною скаргою Родниківської сільської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року.

2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 13 жовтня 2020 року об 11 годині у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3. Повідомити учасників справи, що їх явка не є обов`язковою.

4. Роз`яснити учасникам справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

5. Направити учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

В. Ю. Уркевич

Судді:

Н. О. Антонюк

О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова

В. С. Князєв

С. В. Бакуліна

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов

В. В. Пророк

М. І. Гриців

Л. І. Рогач

Д. А. Гудима

О. М. Ситнік

В. І. Данішевська

О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна

О. Г. Яновська

О. С. Золотніков