Постанова

Іменем України

26 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 642/3113/17

провадження № 61-20656св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 травня 2019 року у складі судді Бондаренко В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Колтунової А. І., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин, розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, ділової репутації, спростування інформації та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову посилалась на те, що 02 лютого 2017 року та 17 травня 2017 року вона, як громадянка України, звернулась до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із зверненням про надання оцінки кандидата на посаду судді Верховного Суду - ОСОБА_2 , а саме щодо невідповідності даної особи посаді, на яку вона претендує у відкритому конкурсі.

Вказувала, що з онлайн трансляції пленарного засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України їй стало відомо, що 25 травня 2017 року ОСОБА_2 надала пояснення, до яких долучила документи, що нібито спростовують викладені нею факти, та зазначила публічно під час трансляції і в своїх письмових поясненнях, що позивач здійснює постійні наклепи на неї та повідомила публічно, що ОСОБА_1 нібито її переслідує та намагається посадити за грати на фоні особистих неприязних стосунків.

Зазначала, що ці негативні твердження про неї містяться на офіційному сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а саме на відеозаписі співбесіди відповідача, який переглянуло понад 35 000 осіб, що завдало шкоди її честі та діловій репутації як особі, яка займається бізнесом, благодійною діяльністю та приймає участь у церковних службах.

Вказувала, що після зазначеного виступу відповідача до неї почали звертатися партнери по бізнесу, особи, якими вона опікується, релігійні діячі з питаннями, що носять негативний характер, а саме: «Чи дійсно вона займається наклепами та брехнею щодо порядних людей?».

На її думку, навіть цього питання від осіб, яких вона поважає та цінує, достатньо для виникнення сумніву в її порядності як людини, жінки, бізнес-партнера, прихожанки та волонтера-благодійника, що викликає у неї почуття приниження.

Посилаючись на викладені обставини та уточнивши позов, просила суд зобов`язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію, поширену на сайті www.vkksu.gov.ua шляхом опублікування відеоматеріалу на цьому ж сайті з публічним вибаченням перед нею. Також просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду у розмірі 420 000 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 15 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з боку ОСОБА_2 не було поширення недостовірної інформації та порушення прав ОСОБА_1 , тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Як наслідок, не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині спричинення моральної шкоди, які є похідними від позову про захист честі та гідності, ділової репутації, спростування інформації.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 травня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У листопаді 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник, уточнивши вимоги, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

17 грудня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 02 лютого 2017 року та 17 травня 2017 року звернулась до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із зверненням з метою надання оцінки кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_2 , а саме щодо невідповідності даної особи посаді, на яку вона претендує у відкритому конкурсі.

У співбесідах на засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 травня 2017 року та 25 травня 2017 року під час проходження конкурсу на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_2 надала пояснення щодо звернень ОСОБА_1 , зазначивши, що підґрунтям звернення скаржниці є її особисте неприязне відношення до неї, а метою - її дискредитація і як людини, і як судді. ОСОБА_2 також вказала, що викладена інформація не є правдивою та спростовується наданими нею документами.

За заявою ОСОБА_1 . Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз імені Засл. проф. М. С. Бокаріуса проведено комплексну судову експертизу відео-, звукозапису та судову лінгвістичну (семантико-текстуальну) експертизу писемного мовлення, за результатами якої надано висновок № 7657/7658 від 23 серпня 2018 року.

Згідно висновку експертизи у наданих на дослідження розмовах, що зафіксовані на відеофонограмах № 1 та № 2 (записаних на лазерному компакт-диску DVD-R «Verbatim» № MFP617UC22101690C0) є висловлювання особи, яку в аналізованих розмовах називають ОСОБА_2 , а також висловлювання інших учасників розмов від імені цієї особи, що містять інформацію негативного характеру про ОСОБА_1 , а саме: « Ну ви ж розумієте, що вона керується власним певним там образою або якимось певним негативом. Ну, відповідно, вона намагається, ну, те що вона намагається» - у додатку А, фонограма № 1 (відеофайл «Співбесіда з кандидатами на зайняття посад суддів Касаційного господарського суду 17.05.2017 01_03_00-02_32_00.avi»), мовлення диктора «Невід.1»; «Стосовно скаржника, кандидат вважає, що це помста і не підставі особистої неприязні.» - у Додатку А, фонограма № 2 (аудіофайл « Пленарное заседание 06.06.2017.аvi »), мовлення диктора «Невід.7».

Наведені висловлювання виражені у формі оціночних суджень.

У наданих на дослідження розмовах висловлювання особи, яку в аналізованих розмовах називають ОСОБА_2 , а також висловлювання інших учасників розмов від імені цієї особи, виражені у формі звинувачення відсутні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно з частиною першою статті 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв`язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК України), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК України) тощо.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

У частині другій статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Проведеною за заявою ОСОБА_1 комплексною судовою відео-, звукозапису та судовою лінгвістичною (семантико-текстуальною) експертизою писемного мовлення встановлено, що висловлювання ОСОБА_2 та інших учасників розмов від імені цієї особи у формі звинувачення відсутні.

При цьому, експертом зазначено, що наведені висловлювання виражені у формі оціночних суджень та у формі пояснень щодо того, що інформація, наведена у скарзі заявника (за контекстом ОСОБА_1 ) не підтвердилася під час перевірки відповідними компетентними органами.

Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що оспорювана позивачем інформація не може вважатися недостовірною або відомостями, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки відповідачка виражала оціночні судження, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про захист честі та гідності, ділової репутації, спростування інформації.

Правильними є й висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, оскільки вказані вимоги є похідними від позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення у даній справі може вплинути на права, обов`язки та інтереси Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є безпідставними, оскільки рішення у справі не породжує у неї будь-яких обов`язків, виходячи з того, що спростування недостовірної інформації здійснюється саме тією особою, яка її поширила.

Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не розглянув її клопотання про виклик свідків є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев