Постанова

іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 433/383/19

провадження № 51-965км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М. І.,

суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Лагоди І. О.,

прокурора Титаренка Ю.О.,

у режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Євсюкова А. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 серпня 2019 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 20 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018130590000128, за обвинуваченням

ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луганська та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 серпня 2019 року ОСОБА_1 виправдано за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК.

За цим же вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, на строк 1 рік.

У задоволенні цивільного позову прокурора відмовлено в повному обсязі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на проведення почеркознавчої експертизив сумі 2288 грн.

Вирішено питання щодо застави, речових доказів та арешту квартири у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 , який є службовою особою, визнано винуватим у тому, що він у період з червня 2016 року по вересень 2018 року вчинив службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, за таких обставин.

ОСОБА_1 , який обіймає посаду начальника метеостанції Троїцьке Луганського обласного центру з гідрометеорології, наділений адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, починаючи з кінця червня 2016 року, здійснюючи контроль за відпрацьованим робочим часом підлеглими працівниками та особисто відповідаючи за достовірність складання і поданняв бухгалтерію табелів обліку робочого часу на оплату праці, достовірно знаючи про відсутність на робочому місці техніка-метеоролога 2 категорії метеостанції Троїцьке Луганського ЦГМ ОСОБА_2 , яка з червня 2016 року до вересня 2018 року періодично перебувала за межами території України, умисно з метою незаконного нарахування та отримання заробітної плати за рахунок коштів держави особисто складав, заповнював і підписував офіційні документи, а саме табелі обліку робочого часу про перебування ОСОБА_2 на роботі, в які вніс неправдиві відомості про відпрацьований нею час за червень-листопад 2016 року, квітень-грудень 2017 року, січень-вересень 2018 року, тоді як у зазначені періоди ОСОБА_2 на роботі була відсутня.

Унаслідок внесення ОСОБА_1 неправдивих відомостей до офіційних документів ОСОБА_2 за вказаний вище період було незаконно нараховано та виплачено заробітну плату в сумі 60 209,14 грн (за винятком утримань із заробітної плати).

Крім того, ОСОБА_1 обвинувачено у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, а саме в тому, що наприкінці червня 2016 року, точної дати в ході досудового розслідування встановити не виявилося можливим, він, здійснюючи контроль за відпрацьованим робочим часом підлеглими працівниками та особисто відповідаючи за достовірність складання і подання в бухгалтерію табелів обліку робочого часу на оплату праці, діючи умисно, маючи єдиний умисел, спрямований на заволодіння бюджетними коштами шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, достовірно знаючи про відсутність на робочому місці техніка-метеоролога 2 категорії Метеостанції Троїцьке Луганського ЦГМ ОСОБА_2 , яка в період часу з 14 червня 2016 року по вересень 2018 року періодично перебувала за межами України - в Російській Федерації, з метою незаконного нарахування та отримання заробітної плати за рахунок коштів держави особисто складав, заповнював і підписував табелі обліку робочого часу про перебування ОСОБА_2 на роботі та відпрацьований нею час за червень-листопад 2016 року, квітень-грудень 2017 року, січень-вересень 2018 року, які є офіційними документами, а відображені в них дані є підставою для нарахування та виплати заробітної плати. Унаслідок цього, ОСОБА_2 за вказаний вище період часу було незаконно нараховано і виплачено заробітну плату в сумі 60 209,14 грн (за винятком утримань із заробітної плати).

З червня 2016 року по жовтень 2017 року ОСОБА_2 знімала коштиз банківської картки та передавала начальнику метеостанції ОСОБА_1 , а з листопада 2017 року він сам знімав заробітну плату з банківської картки на ім`я ОСОБА_2 і таким чином заволодів і розпорядився на свій розсуд грошовими коштами в сумі 60 209,14 грн.

Луганський апеляційний суд ухвалою від 20 січня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Троїцького відділу Старобільської місцевої прокуратури Луганської області Сафонова Є. М. залишив без задоволення, відповідно до ч. 2 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вирок районного суду щодо ОСОБА_1 змінив.

Виключив з мотивувальної частини вироку в формулюванні фабули злочину вказівку про вчинення ОСОБА_1 злочину «з корисливих мотивів, переслідуючи мету незаконного збагачення».

Постановив віднести на рахунок держави витрати на проведення судової економічної експертизи від 29 січня 2019 року № 19/113/12/1-1е в розмірі 4290 грн.

В іншій частині вирок залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Стверджує про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і вважає неспроможним висновок суду про відсутність у діях ОСОБА_1 корисливого мотиву (оскільки останній сам виконував роботу замість ОСОБА_2 ). На думку прокурора, у діянні ОСОБА_1 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК.

Скаржник зазначає, що в досліджених документах підприємства відсутні відомості про виконання робіт ОСОБА_1 замість ОСОБА_2 .

Свої доводи сторона обвинувачення обґрунтовує також і тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03 квітня 1993 року № 245 та Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій від 28 червня 1993 року № 43 начальник метеостанції Троїцьке Луганського ЦГМ ОСОБА_1 не мав законних підстав не тільки виконувати роботу за сумісництвом, але й отримувати доплату за виконання додаткової роботи, у зв`язку з чим свідомо вдався до незаконного способу заволодіння коштами підприємства у виді нарахованої та сплаченої заробітної плати, навіть за умови, якщо він особисто її виконував.

Крім того, на думку прокурора, з фактичних обставин кримінального провадження вбачається, що підприємство не зазнало би майнової шкоди у випадку невнесення неправдивих відомостей в офіційні документи і ненадання ОСОБА_1 неправдивої інформації щодо виконання робіт відсутнім працівником - ОСОБА_2 , а з урахування тієї обставини, що грошовими коштами Луганського ЦГМ у сумі 60 209,14 грн заволодів саме ОСОБА_1 , в його діях має місце ідеальна сукупність злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК, яка інкримінована йому органом досудового розслідування.

Також зазначає про істотне порушення кримінального процесуального закону під час вирішення питання про цивільний позов та процесуальні витрати у зв`язку із тим, що рішення про залишення позову без розгляду і відмова в позові мають різні правові наслідки, зокрема з огляду на ст. 129 КПК залишення позову без задоволення позбавляє прокурора (потерпілого) права звернутися з тим самим позовом у порядку цивільного судочинства.

Прокурор наголошує на тому, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не містять висновків щодо недопустимості або неналежності висновку судової економічної експертизи від 29 січня 2019 року № 19/113/12/1-1е, проте суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, зазначив у рішенні про те, що витрати за проведення цієї експертизи в сумі 4290 грн відшкодуванню не підлягають.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на безпідставність доводів у цій скарзі та на законність і обґрунтованість судових рішень.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Титаренко Ю. О. частково підтримав касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Захисник Євсюков А. А. та засуджений ОСОБА_1 заперечили проти задоволення касаційної скарги, навели аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просили їх залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За вимогами ст. 370 цього Кодексу таке судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, та яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Згідно з вимогами цієї статті доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведено.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.

Виправдовуючи ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, суд першої інстанції на підставі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази, зокрема, зібрані стороною обвинувачення, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, і дійшов правильного висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що склад злочину за ч. 2 ст. 191 КК передбачає відповідальність за привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

У частині 2 ст. 191 КК встановлена відповідальність тільки за умисне привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, при наявності в діянні особи тільки прямого умислу, корисливих мотивів та відповідної мети.

Обов`язковими суб`єктивними ознаками заволодіння майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем є корисливий мотив - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна, та корислива мета - збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винуватий.

Колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що надані стороною обвинувачення докази всупереч доводам прокурора не доводять поза розумним сумнівом наявності у діях ОСОБА_1 прямого умислу, корисливого мотиву та корисливої мети на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

При цьому суди перевірили і взяли до уваги показання самого ОСОБА_1 , зокрема те, що він частково визнає винуватість, а саме у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. У заволодінні чужим майном винуватості не визнав, пояснивши, що в 2016 році до нього звернулася співробітниця ОСОБА_2 , оскільки в її сім`ї склалася важка ситуація, яка привела до скрутного матеріального становища, у зв`язку з чим вона вирішила на деякий час виїхати за кордон з метою заробити грошей. На прохання ОСОБА_2 він вирішив допомогти їй, не звільняючи її з посади, оскільки вона була цінним працівником: працювала на підприємстві з 2005 року та єдина з усіх працівників мала фахову освіту. На період відсутності ОСОБА_2 він виконував відповідно до її посадових обов`язків всю покладену на неї роботу у свій вільний від основної роботи час (працював уночі через добу). Робота метеоролога включає спостереження за погодними умовами, спостереження за датчиками температури, за результатами цього здійснюється телефонограма. Усі ці дані він особисто заносив до журналу в ті дні, в які ОСОБА_2 повинна була працювати. Жодного наказу про покладання виконання її обов`язків на іншого співробітника не було. Він виконував її обов`язки з 2016 по 2018 роки. Заробітну плату, нараховану ОСОБА_2 , він отримував сам, оскільки вважав, що правомірно заробив ці гроші.Показання ОСОБА_1 узгоджуються з показаннями свідків, допитаних судом першої інстанції.

Не погодившись із рішенням районного суду, прокурор оскаржив вирок в апеляційному порядку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі прокурор посилався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та просив скасувати виправдувальний вирок районного суду й ухвалити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК та призначити покарання за ч. 2 ст. 191 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, на строк 1 рік, а за ч. 1 ст. 366 КК - у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, на строк 1 рік. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточно покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, на строк 1 рік.

Задовольнити позов і стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 завдану злочином шкоду в сумі 60 209,14 грн, а також витрати на проведення почеркознавчої експертизи від 29 грудня 2018 року № 19/113/6-4/206е у сумі 2288 грн, судово-економічної експертизи від 29 січня 2019 року № 19/113/12/1-1е - 4290 грн.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, апеляційний суд дав належну оцінку наведеним у ній доводам прокурора, навів мотиви щодо їх безпідставності, перевірив обставини кримінального провадження і дійшов умотивованого висновку про залишення апеляційної скарги сторони обвинувачення без задоволення, виключивши відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК з мотивувальної частини вироку в формулюванні фабули злочину вказівку про вчинення злочину ОСОБА_1 «з корисливих мотивів, переслідуючи мету незаконного збагачення». Постановив віднести на рахунок держави витрати на проведення судової економічної експертизи від 29 січня 2019 року № 19/113/12/1-1е в розмірі 4290 грн. В іншій частині вирок залишив без змін.

Зокрема, апеляційний суд, дослідивши за клопотанням прокурора докази та обставини, встановлені під час кримінального провадження, обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину, відповідальність за який передбачено ч. 2 ст. 191 КК, зазначивши, що досліджені докази свідчать про те, що в періоди відсутності ОСОБА_2 на роботі ОСОБА_1 в повному обсязі виконував її посадові обов`язки, що підтверджено журналами вихідних синоптичних телеграм МС Троїцьке за 2016-2018 роки, службовими документами, якими зафіксовано спостереження за погодними умовами і датчиками температури, передавання метеорологічної, аерологічної, радіолокаційної, метеорологічної та зонометричної, морської, гідрологічної та радіаційної інформації гідрометео-організаціями за вказаний період часу, згідно з яким у періоди відсутності ОСОБА_2 на робочому місці весь обсяг роботи замість неї був виконаний і належну інформацію було передано без жодних пропусків. У зв`язку з цим доводи прокурора про відсутність у досліджених документах підприємства відомостей про виконання робіт ОСОБА_1 замість ОСОБА_2 , є безпідставними.

Апеляційний суд правильно встановив, що виконувана ОСОБА_1 робота фактично мала ознаки сумісництва, оскільки була виконана у вільний від основної роботи час на тому самому підприємстві. Однак з огляду на те, що ОСОБА_1 був керівником структурного підрозділу державної організації, а відповідно до п. 4 Положення № 43 і п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03 квітня 1993 року № 245 працювати за сумісництвом керівникам державних підприємств, установ, організацій і їх заступникам, а також керівникам структурних підрозділів таких підприємств, установ, організацій і їх заступникам заборонено, він допустив зловживання службовим становищем, яке, проте, не містить корисливого мотиву і не спричинило матеріальної шкоди, що і було підтверджено представником потерпілого Рабошем М. А., який пояснив, що збитків Луганському обласному центру з гідрометеорології діями ОСОБА_1 не спричинено, оскільки останній у повному обсязі виконав роботу, яку мала виконувати ОСОБА_2 . У зв`язку з цим цивільний позов прокурора не підтримав і погодився з рішенням суду, яким відмовлено в задоволенні цього позову.

Що стосується тверджень прокурора про незаконне та необґрунтоване віднесення на рахунок держави процесуальних витрат на проведення судової економічної експертизи від 29 січня 2019 року № 19/113/12/1-1е, то апеляційний суд дійшов правильного висновку, оскільки суд першої інстанції обвинувального вироку за ч. 2 ст. 191 КК не ухвалював.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК витрати на залучення експерта стягуються з обвинуваченого на користь держави тільки у разі ухвалення обвинувального вироку.

Неспроможними є також доводи прокурора щодо істотного порушення кримінального процесуального закону під час вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до положень ст. 129 КПК ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 КПК, суд залишає позов без розгляду.

Як убачається з матеріалів провадження, цивільний позов прокурором у інтересах Луганського обласного центру з гідрометеорології про стягнення з ОСОБА_1 60209, 14 грн відшкодування майнової шкоди було заявлено, зокрема, з обгрунтуванням позовних вимог обставинами внесення засудженим неправдивих відомостей до офіційних документів, внаслідок чого ОСОБА_2 було незаконно нараховано та виплачено заробітну плату. За вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 1 ст. 366 КК, тобто у внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. Оскільки за цим обвинуваченням, на обставинах якого фактично ґрунтувався цивільний позов, було ухвалено обвинувальний, а не виправдувальний вирок, тому суд правомірно вирішував цей позов відповідно до положень ч. 1 ст. 129 КПК. У зв`язку з цим, виправдання ОСОБА_1 лише за ч. 2 ст. 191 КК не свідчить про наявність підстави для залишення позову без розгляду відповідно до ч. 3 ст. 129 КПК.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, судовий розгляд проведено повно та об`єктивно.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Проте даних, які би свідчили, що суд допустив такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено. Тому з огляду на вищевказане, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 серпня 2019 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 20 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

М. І. Ковтунович Ю. М. Луганський С. Б. Фомін