Постанова

Іменем України

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 219/4394/16-ц

провадження № 61-8593св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької обласіт від 03 жовтня 2017 року у складі судді Павленко О. М. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів Дундар І. О. Корчистої О. І., Тимченко О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку органів Міністерства внутрішніх справ України, до повноважень якого входить питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного житлового будинку.

Позов обґрунтований тим, що 29 лютого 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № GOA0GI0000003797. Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 100 000,00 грн строком до 28 лютого 2023 року, а ОСОБА_3 зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановленими кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 29 лютого 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки.

Згідно з пунктом 7 договору іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 62,60 кв. м, житловою площею 37,40 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить відповідачам на праві власності на підставі свідоцтва про право власності.

Свої зобов`язання за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» виконало в повному обсязі, надавши ОСОБА_3 кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. ОСОБА_3 не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими втратами відповідно до умов договору.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, - ОСОБА_3 , про звернення стягнення за кредитним договором № GOA0GI0000003797 у справі № 0503/10795/2012 задоволено. Звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, загальною площею 62,60 кв. м, житловою площею 37,40 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Апеляційного суду Донецької області було порушено виконавче провадження.

Договором іпотеки, укладеним між відповідачем та позивачем, передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише за умови отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмета іпотеки, реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватись на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 1.7.1 договору іпотеки від 29 лютого 2008 року визначений обов`язок іпотекодавця не передавати майно в оренду (майновий найом), у лізинг, у спільну діяльність або у безоплатне користування, не здійснювати їх відчуження або інше розпорядження майном без письмової згоди іпотекодержателя.

Відповідачі та усі інші мешканці, що були зареєстровані у житловому приміщенні, що є предметом іпотеки, з порушенням вимог законодавства, підлягають виселенню з цього житлового приміщення.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 жовтня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2017 року, у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстнацїі, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що в іпотеку передано квартиру, яка придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, оскільки немає постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, то немає передбачених законом підстав для виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі спірної квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

06 грудня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду україни з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення просило скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

29 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

08 травня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу.

14 травня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судді, які ухвалили судові рішення не відповідають критеріям професійності.

Обґрунтовуючи рішення, суди посилалися на те, що відповідачі спірну квартиру придбали не за кредитні кошти та раніше, ніж цей кредит було видано.

Суди під час вирішення спору застосували до спірних правовідносин постанову Верховного Суду України у справі № 6-39цс15, згідно з якою при виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в позові про виселення.

Водночас суди не звернули уваги, що розглядаючи справу № 6-39цс15, Верховний Суд України не врахував, що під час вирішення судового спору, предметом якого є виселення із житлового приміщення приватного житлового фонду, суди повинні керуватися статтями 150-174 глави 6 ЖК Української РСР, а застосована судами у цій справі стаття 109 ЖК Української РСР не підлягала застосуванню, оскільки розміщена у главі 2 цього Кодексу.

Отже, суди помилково застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

У касаційній скарзі банк не бере до уваги правову природу статті 109 ЖК Української РСР, яка визначає, яке майно може бути предметом іпотеки.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Звертаючись з позовом, банк не звернув уваги на Закон України від 14 жовтня 2014 року № 197 «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Відповідачі зареєстровані та проживають на території здійснення антитерористичної операції, яка визнана такою відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р.

Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» з 13 квітня 2014 року зупинена дія статті 40 Закону у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 29 лютого 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний кредит № GOA0GI0000003797.

На забезпечення виконання зобов`язань між Закритим акціонерним товаристовам комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за яким банку в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1.1 договору іпотеки відповідач з метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з договору про іпотечний кредит, надав в іпотеку нерухоме майно житлового призначення, а саме: 3-кімнатну квартиру зі всіма об`єктами, функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 62,60 кв. м, житловою площею 37,40 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Дубровським В. М., у зв`язку з посвідченням договору іпотеки, 29 лютого 2008 року накладено заборону відчуження зазначеної в договорі 3-кімнатної квартири, зі всіма об`єктами, функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , до припинення чи розірвання договору (зареєстровано в реєстрі за № 1320, зареєстровано в реєстрі накладення заборон за № 52) (а. с. 14).

Зобов`язання за кредитним договором ПАТ КБ "ПриватБанк" виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_3 кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

ОСОБА_3 всупереч умовам договору про іпотечний кредит не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією.

18 березня 2014 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення, яким відмовив у позові ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 30 квітня 2014 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Артемівського міськрайонного суду від 18 березня 2014 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 лютого 2008 року № GOA0GI0000003797, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , в розмірі 278 220,04 грн, з яких 96 011,13 грн заборгованість за кредитом, 104 129,12 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом, 52 787,06 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, 25 292,73 грн штраф, звернено стягнення на предмет договору іпотеки від 29 лютого 2008 року № GOA0GI0000003797 - на квартиру, загальною площею 62,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві власності, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Спірна квартира, загальною площею 62,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 травня 2007 року (серія НОМЕР_1 ), виданого Управлінням муніципального розвитку Артемівської міської ради згідно з розпорядженням від 23 травня 2017 року № 23705.

Відповідно до довідки від 12 травня 2016 року № 195, виданої ПП «ВІЛС», за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані власник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 08 липня 1980 року.

Згідно з листом Бахмутської міської ради (від 10 липня 2017 року № 2653) на території Бахмутської міської ради не сформований фонд житла для тимчасового проживання осіб. У гуртожитках, які є комунальною власністю територіальної громади м. Бахмут, також немає вільних кімнат, які підлягають заселенню. Житлові приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, та в порядку черговості. На квартирному обліку при Виконавчому комітеті Бахмутської міської ради станом на 01 липня 2017 року перебуває 1 493 родини, які потребують поліпшення житлових умов. В списках громадян, які перебувають на квартирному обліку при Виконавчому комітеті Бахмутської міської ради, під № 1 перебуває родина з 15 серпня 1979 року (а. с. 177).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2017 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзивів на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом.

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно з частиною першою статті 40 Закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки без винесення рішення про виселення мешканців, не позбавляє іпотекодержателя права звернутися з таким позовом окремо.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Тлумачення частини другої статті 109 ЖК УРСР, з урахуванням змісту статті 379, глави 26 ЦК України дають підстави дійти висновку, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного житлового приміщення не допускається.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону, так і частини другої статті 109 ЖК Української РСР.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).

Відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц, провадження № 61-29115сво18, у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 265/4748/16-ц, провадження № 61-16347св18.

У постанові від 31 жовтня 2018 року , справа № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника. Зважаючи на викладене, немає підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду України (від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16).

У справі, що переглядається, суди встановили, що спірна квартира не була придбана за кредитні кошти і належала іпотекодавцям відповідно до свідоцтва про право власності від 23 травня 2007 року.

Підставою для відмови в позові про виселення у цій справі є відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, оскільки суд не має повноважень визначати на власний розсуд до якого іншого житлового приміщення має бути виселений мешканець квартири, що є предметом іпотеки, на який звернуто стягнення.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом застосована норма права, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин не відповідає обставинам справи.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виклав висновки щодо застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, надавши відповідь на доводи апеляційної скарги.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відстуність підстав для виселення відповідачів з предмета іпотеки без надання їм іншого житлового приміщення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків суду по суті спору.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями та не впливають на законність судових рішень, які ухвалені з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також усталеної судової практики щодо застосування норм матеріального права у вказаних правовідносинах.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини, Верховний Суд спростував доводи касаційної скарги з урахуванням характеру судових ріцшень у цій справі ( див: справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко