Постанова - Справа № 127/25757/19 - 16.06.2020 - 89828930

Номер рішення	89828930
Номер справи	127/25757/19
Дата набрання законної сили	16.06.2020
Cуд	Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/25757/19

Провадження № 22-ц/801/779/2020

Категорія: 58

Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.

Доповідач:Марчук В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 року

Справа № 127/25757/19

м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючої: Марчук B.C.,

суддів: Сопруна В.В., Міхасішина І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу № 127/25757/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Вінниці, Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, Корпорації «Медіа корпорація «RIA», Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «RIA» про відшкодування моральної шкоди, визнання недостовірною інформації і такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Воробйова В.В., дата складання повного тексту рішення – 03.02.2020 року, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась у Вінницький міський суд Вінницької області з даним позовом. Позовні вимоги, мотивовані тим, що 20.03.2017 року інспектором роти №4 батальйону УПП у м. Вінниці Михайловським В.В. було складено постанову серії НОМЕР_1 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено не неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 грн. Інспектор мотивував свої вимоги тим, що під час проїзду по АДРЕСА_1 , позивач, керуючи транспортним засобом «Тоуоtа Аuris», номерний знак НОМЕР_2 , не виконала вимогу дорожнього знаку 3.2 «Рух механічних транспортних засобів заборонено» та не мала при собі посвідчення водія.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.05.2017 року було скасовано постанову серії НОМЕР_3 №583225 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та провадження у справі про вчинення адміністративного правопорушення відносно неї закрито.

В той же день і час інспектором роти №4 батальйону УПП у м. Вінниці Михайловським В.В. було складено ще одну постанову щодо позивача про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з чим, на позивача було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 10200,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 16.05.2017 року у справі №127/6492/17 позивач була визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 29.06.2017 року у справі №127/6492/17 постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 16.05.2017 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП скасовано, а провадження у справі закрито за відсутності події адміністративного правопорушення.

Дії інспектора патрульної поліції щодо винесення відносно Позивача постанов у справах про адміністративні правопорушення завдало їй моральної та матеріальної шкоди. Позивач витратила багато часу і зусиль, щоб довести свою невинуватість в судах. Оскільки позивач є керівником громадської організації «Фундація журналістів із інвалідністю та порушенням функцій опорно-рухового апарату «СПІНОЗА» і за фахом журналіст, то їй було соромно перед колегами, однодумцями та друзями через недолугий і неправомірний, такий, що принизив її честь і жіночу гідність коментар представника поліції м. Вінниці в інтернет-виданні «20 хвилин. Вінниця» у публікації від 20.06.2017 року «Фальсифікація чи провокація: журналістка заявляє, що копи підробили постанову проти неї». У вказаній публікації командир четвертої роти ОСОБА_2 давав свій коментар з приводу ситуації, яка склалася між позивачем та патрульними поліцейськими. Розповідав про те, що позивач поводила себе неадекватно і називала свою «Тойоту» громадським транспортом. Він зазначив: «Згідно розпорядження мера, патрульні тоді стояли на в`їзді-виїзді до Київського мосту. Рух транспорту, крім спеціального та громадського, був обмежений. ОСОБА_3 16-ї години ОСОБА_4 хотіла заїхати на міст. От вона просто хотіла і все. Ми питали у неї, навіщо їй туди, чому вона не може пройтися трохи пішки. У відповідь чули лише те, що вона журналіст і все. Показувала посвідчення. Взагалі, поводила себе неадекватно. Ми з нею стояли там понад півтори години. Так і не отримали відповіді для чого їй на міст. За словами ОСОБА_5 , доходило до абсурдного. Він розповідає, як ОСОБА_6 запевняла, що її « ОСОБА_7 » є громадським транспортом, бо вона є громадянином України».

Позивач зазначає, що цей коментар вплинув на її ділову репутацію, оскільки станом на 16.09.2019 року коментар командира четвертої роти ОСОБА_8 переглянули 1396 читачів, також після публікації йдуть ганебні коментарі на адресу позивача від читачів. Інформація стосовно позивача, що міститься в інтернет-виданні «20 хвилин. Вінниця», не дивлячись на те, що позивач довела свою невинуватість в суді, й досі розміщена на веб-сайті за посиланням https://vn.20minut.ua/DTP/falsifikatsiya-chi-provokatsiya-zhurnalistka-zayavlyae-scho-kopi-pidro-10617966.html. Про те, що інформація дотепер не видалена з сайту, позивач дізналась від знайомих влітку 2019 року і це дуже її хвилює, так як відомості, що зазначені у згаданому вище виданні є неправдивими.

Тому, позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила суд: стягнути з Управління патрульної поліції міста Вінниці шляхом безспірного списання з Головного Управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області на користь позивача моральну шкоду в розмірі 97260 грн.; визнати недостовірною інформацію та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 в статті під ІНФОРМАЦІЯ_2 « ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 проти неї» в інтернет виданні «20 хвилин. Вінниця» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 та зобов`язати Корпорацію «Медіа Корпорація «RIA» видалити таку інформацію; стягнути з Управління патрульної поліції міста Вінниці шляхом безспірного списання з Головного Управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області на користь позивача понесені витрати на сплату судового збору в сумі 2689, 40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10500 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з його недоведеністю.

Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, як незаконне та таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції необгрунтовано проігнорував доводи позивача в судовому засіданні про те, що відповідачі по справі не довели відсутність своєї вини в тому, що ОСОБА_1 пережила душевні хвилювання внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності та внаслідок публікації коментаря командира 4 роти УПП у місті Вінниці О.Заверюхи в інтернет-виданні «20 хвилин. Вінниця»

Скаржник також зазначає, що вона перебувала у статусі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності з 20 березня 2017 року (дата складання протоколу про адміністративне правопорушення) по 29 червня 2017 року (дата набрання законної сили постанови Апеляційного суду Вінницької області), тобто протягом 3 календарних місяців.

Вказує, що законодавством встановлений мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями посадових осіб патрульної поліції, який в даному випадку складає 14169,00 грн. із розрахунку 3 календарних місяці перебування у статусі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2020 року в розмірі 4723 грн.

Скаржник зазначає, що в даному випадку, незаконними діями посадових осіб патрульної поліції, такими як незаконне складання протоколу про адміністративне правопорушення, їй спричинено моральну шкоду, яка визначається стражданнями, заподіями внаслідок психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації нею звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24.01.2020 року та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Від ТОВ «Видавництво «RIA» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач просить суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.

Згідно частин першої – п`ятої ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним правовим вимогам.

Так, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

В судовому засіданні суду позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав.

Додатково суду пояснили, що звернення до прокуратури та порушення кримінальної справи відносно інспектора поліції, а також скасування обох постанов про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є достатньою підставою для стягнення завданої моральної шкоди позивачу.

Представник відповідачів Управління патрульної поліції у м. Вінниці, Департаменту патрульної поліції Цубер М.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у відзиві на позов. Додатково зазначив, що посилання позивача щодо її звернення до прокуратури Вінницької області із заявою про вчинення кримінального правопорушення інспектором поліції ОСОБА_9 та проведення досудового розслідування з цього приводу жодним чином не доводять протиправності поведінки працівників поліції відносно позивача. Будь-яких судових рішень з цього приводу не існує. Нікому з працівників поліції по цьому факту обвинувачення пред`явлено не було. Крім того, це провадження вже закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення у діях інспектора патрульної поліції. Під час подій, які відбулись 20.03.2017 року за участю інспектора роти №4 батальйону УПП у м. Вінниці Михайловського В.В. та позивача, ним виконувались його професійні обов`язки щодо запобігання правопорушенням та забезпечення виконання учасниками дорожнього руху вимог знаку забороняючого проїзд на міст, у зв`язку із здійсненням ремонтних робіт на мосту через р. Південний Буг та на виконання розпорядження міського голови. Проведення ремонтних робіт на мосту та заборона проїзду транспортних засобів по ньому на час їх проведення, окрім громадського транспорту та транспорту екстреної допомоги, є загальновідомим фактом, оскільки про це неодноразово повідомлялось місцевими засобами масової інформації. Позивач була зупинена саме як водій транспортного засобу, який зобов`язаний дотримуватись Правил дорожнього руху України. Відмовилась пред`явити водійське посвідчення та проходження перевірки на стан алкогольного сп`яніння. У позові позивач не висвітлює всіх своїх дій у той день, зокрема, щодо наїзду своїм автомобілем на працівника поліції на його вимогу зупинитись. Відеозапис з нагрудного реєстратора працівників поліції та інші матеріали були передані до Вінницького міського суду Вінницької області та містяться у справі №127/6492/17. Тому, така поведінка позивача, під час наведених вище подій, не могла бути залишеною поза увагою працівників патрульної поліції та без відповідного реагування з їх боку на такі дії. Також представник відповідачів ОСОБА_10 зауважив, що інформація яка була розміщення у публікації, яку позивач просить визнати недостовірною, містяться оціночні судження, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Інтерв`ю засобам масової інформації позивач надавала особисто. Також представник Управління патрульної поліції у м. Вінниці та Департаменту патрульної поліції просив суд застосувати строк позовної давності.

Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у відзиві на позов.

Представник відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавництво «RIA», в судове засідання не з`явився, але подав до суду клопотання у якому просив провести розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача Корпорація «МЕДІА КОРПОРАЦІЯ «RIA» в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належний чином.

Крім того, судом встановлено наступне.

20.03.2017 року інспектором роти №4 батальйону УПП у м. Вінниці Михайловським В.В. було складено постанову серії НОМЕР_3 №583225 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 грн. Постанова мотивована тим, що під час проїзду по АДРЕСА_1 , позивач, керуючи транспортним засобом «Тоуоtа Аuris», номерний знак НОМЕР_2 , не виконала вимогу дорожнього знаку 3.2 «Рух механічних транспортних засобів заборонено» та не мала при собі посвідчення водія.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.05.2017 року було скасовано Постанову серії АР №583225 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та провадження у справі про вчинення адміністративного правопорушення відносно неї закрите (а.с. 12-13).

Інспектором роти №4 батальйону УПП у м. Вінниці Михайловським В.В. 20.03.2017 року було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно позивача, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП та вказані матеріали були передані до Вінницького міського суду для розгляду.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 16.05.2017 року у справі №127/6492/17 позивача було визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 10200,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 29.06.2017 року у справі №127/6492/17 Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 16.05.2017 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП скасовано, а провадження у справі закрито за відсутністю події адміністративного правопорушення (а.с. 15-16).

В інтернет-виданні «20 хвилин. Вінниця» у публікації від 20.06.2017 року, за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 було опубліковано статтю « ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 підробили постанову проти неї».

У вказаній публікації розміщене інтерв`ю, яке надане позивачем вказаному інтернет-виданню та коментар командира четвертої роти ОСОБА_8 з приводу ситуації, яка склалася між позивачем та патрульними поліцейськими такого змісту: - «…Командир четвертої ОСОБА_11 , якого теж викликали тоді на інцидент, розповів, що ОСОБА_12 поводила себе неадекватно і називала свою «Тойоту» громадським транспортом. — Згідно розпорядження мера, наші патрульні тоді стояли на в`їзді-виїзді до Київського мосту, — каже ОСОБА_13 — Рух транспорту, крім спеціального та громадського, був обмежений. Близько 16-ї години ОСОБА_12 хотіла заїхати на міст. От вона просто хотіла і все. Ми питали у неї, навіщо їй туди, чому вона не може пройтися трохи пішки. У відповідь чули лише те, що вона журналіст і все. Показувала посвідчення. Взагалі, поводила себе неадекватно. Ми з нею стояли там понад півтори години. Так і не отримали відповіді для чого їй на міст. За словами ОСОБА_5 , доходило до абсурдного. Він розповідає, як ОСОБА_6 запевняла, що її « ОСОБА_7 » є громадським транспортом, бо вона є громадянином України…».

Далі суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що інформація, поширена відносно позивача в інтернет-виданні «20 хвилин. Вінниця» у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 , за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 у статті « ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 підробили постанову проти неї» - є оціночними судженнями, висловленими у коментарі командира четвертої роти О. ОСОБА_5 з приводу інциденту, який стався 20.03.2017 року за участю позивача; що наведений вище коментар є його суб`єктивною думкою і його поглядом на події, що відбувались. Також суд звернув увагу на те, що така суб`єктивна думка О. ОСОБА_5 не була висловлена в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача.

При цьому суд керувався нормами Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»; Законом України «Про інформацію»; ст.ст. 10, 12, 13, 77, 81, 82 ЦПК України; ст.ст. 15, 277 ЦК України, які вказують на наступне.

Так у п.15 вищеназваної Постанови Пленуму говориться, що згідно ч. 3 ст. 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

У п.п. 16, 18 цієї ж Постанови вказано, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п.19 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно з положеннями ст. 277 ЦК України і ст. 10 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до ч.2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. У свою чергу, ч.1 ст. 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Разом з тим, суд застосував норму ч.2 ст. 258 ЦПК України про спеціальну позовну давність в один рік та дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недостовірною інформації та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, поширеної ІНФОРМАЦІЯ_1 в статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 постанову проти неї» в інтернет виданні «20 хвилин. Вінниця» за посиланням: https://vn.20minut.ua/DTP/falsifikatsiya-chi-provokatsiya-zhurnalistka-zayavlyae-scho-kopi-pidro-10617966.html та зобов`язання Корпорації «Медіа Корпорація «RІА» видалити таку інформацію, з підстав пропуску позовної давності.

Таке застосування строку позовної давності суперечить правовому висновку, викладеному у Постанові ВП Верховного суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, про те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то вона була заявлена до такого відповідача, як Управління патрульної поліції міста Вінниці, що слідує з уточненої позовної заяви ( т.1 а/с 146). Незважаючи на це, суд першої інстанції, при вирішенні даної вимоги керувався ст.1176 ЦК України, в той час, як шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадку вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

У випадках даної справи мова йде про моральну шкоду, заподіяну винесенням інспектором роти №4 батальйону УПП у м. Вінниці Михайловським В.В. щодо позивачки постанов у справах про адміністративне правопорушення. І при цьому ОСОБА_1 вказує на Постанову зазначеного інспектора від 20.03.2017 року серії НОМЕР_3 №583255 про притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП та про накладення адміністративного стягнення за дане правопорушення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. Ще вона вказує на Постанову судді Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/6492/17 від 16.05.2017 року, відповідно до якої позивачку було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП., яка була скасована Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 29.06.2017 року.

Отже, позивачкою зазначена лише одна Постанова, винесена інспектором роти №4 батальйону УПП у м. Вінниці ОСОБА_9 щодо неї - Постанова від 20.03.2017 року серії АР №583255 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП та про накладення адміністративного стягнення за дане правопорушення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн.

Інші, вказані позивачкою постанови, були винесені іншими посадовими особами інших державних органів.

Так-як Постановою, винесеною інспектором роти №4 батальйону УПП у м. Вінниці Михайловським В.В. від 20.03.2017 року серії НОМЕР_4 на ОСОБА_1 за ч.1 ст. 126 КУпАП було накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу, то відсутні підстави для застосування ч.1 ст. 1176 ЦК України до цих правовідносин, а слід застосовувати норми ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, з огляду на те, що відповідачем є орган державної влади.

Про це говориться у ч.6 ст.1176 ЦК України та у Постанові Верховного Суду від 05.02.2020 року у справі №640/16169/17. Отже, судом допущене неправильне застосування норм матеріального права. Звідси, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

За таких обставин та з огляду на норми ст. 376 ЦПК України, оскаржуване рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Дане судове рішення слід ухвалити про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.

Так, в ході розгляду справи встановлені наступні обставини.

20.03.2017 року інспектором роти №4 батальйону УПП у м. Вінниці Михайловським В.В. було складено постанову серії НОМЕР_3 № НОМЕР_5 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено не неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 грн. Постанова мотивована тим, що під час проїзду по АДРЕСА_1 , позивач, керуючи транспортним засобом «Тоуоtа Аuris», номерний знак НОМЕР_2 , не виконала вимогу дорожнього знаку 3.2 «Рух механічних транспортних засобів заборонено» та не мала при собі посвідчення водія.

Ці обставини визнані учасниками справи та відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України, звільнені від доказування.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 29.06.2017 року у справі №127/6492/17 постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 16.05.2017 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП скасовано, а провадження у справі закрито за відсутністю події адміністративного правопорушення (а.с. 15-16).

У цій публікації розміщене інтерв`ю, яке надане позивачем вказаному інтернет-виданню та коментар командира четвертої роти ОСОБА_8 з приводу ситуації, яка склалася між позивачем та патрульними поліцейськими 20 березня 2017 року.

Щодо коментаря командира четвертої роти ОСОБА_8 , на якому грунтується позовна вимога ОСОБА_1 щодо моральної шкоди, то він дійсно такого змісту: «Згідно розпорядження мера, наші патрульні тоді стояли на в`їзді-виїзді до Київського мосту, — каже ОСОБА_13 — Рух транспорту, крім спеціального та громадського, був обмежений. Близько 16-ї години ОСОБА_12 хотіла заїхати на міст. От вона просто хотіла і все. Ми питали у неї, навіщо їй туди, чому вона не може пройтися трохи пішки. У відповідь чули лише те, що вона журналіст і все. Показувала посвідчення. Взагалі, поводила себе неадекватно. Ми з нею стояли там понад півтори години. Так і не отримали відповіді для чого їй на міст. За словами ОСОБА_5 , доходило до абсурдного. Він розповідає, як ОСОБА_6 запевняла, що її « ОСОБА_7 » є громадським транспортом, бо вона є громадянином України…». ( т.1 а/с 17-20).

Відповідно до ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Ст. 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно зі ст.ст. 297, 299 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

За змістом ч.1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті майнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або)членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно роз`яснень, викладених у абзацах 3, 5 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

З огляду на зазначені правові норми, коментар командира четвертої роти ОСОБА_8 з приводу ситуації, яка склалася між позивачем та патрульними поліцейськими 20 березня 2017 року, викладений в інтернет-виданні «20 хвилин. Вінниця» у публікації від 20.06.2017 року, за посиланням: https://vn.20minut.ua/DTP/falsifikatsiya-chi-provokatsiya-zhurnalistka-zayavlyae-scho-kopi-pidro-10617966.html, є саме оціночними судженнями вказаної особи; його суб`єктивні думки

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

А, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

З огляду на вказане та те, що зазначені оціночні судження не висловлені у брутальній, принизливій чи непристойній формі, то відсутні підстави для визнання їх недостовірною інформацією, такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача; для зобов`язання їх видаляти та для відшкодування моральної шкоди від даного коментаря.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди з Управління патрульної поліції у м. Вінниці, то вона підлягає до часткового задоволення через наступне.

Як встановлено в ході розгляду справи, 20.03.2017 року інспектором роти №4 батальйону УПП у м. Вінниці Михайловським В.В. було винесено Постанову серії АР №583225 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 грн. Постанова мотивована тим, що під час проїзду по АДРЕСА_1 , позивач, керуючи транспортним засобом «Тоуоtа Аuris», номерний знак НОМЕР_2 , не виконала вимогу дорожнього знаку 3.2 «Рух механічних транспортних засобів заборонено» та не мала при собі посвідчення водія.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.05.2017 року було скасовано Постанову серії АР №583225 від 20.03.2017 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та провадження у справі про вчинення адміністративного правопорушення відносно неї було закрито за ч.1 ст. 247 КУпАП – за відсутності події та складу адміністративного правопорушення. (а.с. 12-13).

Таким чином, з огляду на скасування Постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності з реабілітуючих підстав, у неї виникло право на відшкодування моральної шкоди через наступне.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Оскільки Постанова серії АР №583225 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП не містить таких адміністративних стягнень, як арешт чи виправні роботи, то відсутні підстави застосування ст. 1176 ЦК України при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, а слід керуватися нормами ст.ст. 1167, 1173, 1174 ЦК України.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.

Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

За нормою ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема , моральна шкода.

У статті 4 Закону говориться, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Стаття 13 Закону вказує на те, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Враховуючи зазначені правові норми, те, що позивачка перебувала у статусі притягненої до адміністративної відповідальності особи з 20 березня 2017 року по 07.06.2017 року – по дату набрання законної сили Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.05.2017 року, тобто – два з половиною місяці, то обрахування моральної шкоди, заподіяної в результаті незаконного притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП, необхідно обраховувати саме за цей період з огляду на мінімальний розмір заробітної плати на час розгляду справи.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня 2020 року складає 4723 грн., на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути з зазначеного нею відповідача 11808 грн. моральної шкоди ( 4723 грн. х 2,5 місяці = 11808 грн.).

На думку колегії суддів Вінницького апеляційного суду, саме такий розмір моральної шкоди буде відповідати характеру і обсягу страждань, яких зазнала позивачка внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, до яких входять час та зусилля по доведенню її невинуватості у суді; тяжкість вимушених змін у її життєвих та суспільних стосунках; душевні страждання від цього; буде відповідати принципам законності та справедливості.

Так–як інша Постанова від 16.05.2017 року у справі №127/6492/17, на яку посилається позивачка, як на підставу заподіяння їй моральної шкоди, винесена не інспектором роти №4 батальйону УПП у м. Вінниця Михайловським В.В., а суддею Вінницького міського суду Вінницької області ( а/с 72-75 т.1), то вона не є підставою для заявленої моральної шкоди.

Щодо строків позовної давності, передбачених п.2 ч.2 ст. 258 ЦК України, то суд застосовує позовну давність лише коли є підстави для задоволення позовних вимог. У інших випадках необхідно відмовляти у задоволенні позову по суті. До такого висновку дійшов Верховний Суд у Постанові Великої Палати від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.

Так, як позовна давність про стягнення моральної шкоди є загальною та згідно ст. 257 ЦК України становить три роки, то вина позивачем не пропущена.

Таким чином, нове судове рішення після скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід ухвалити про часткове задоволення позову; про стягнення з Управління патрульної поліції міста Вінниці шляхом безспірного списання з Головного Управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області на користь позивача моральну шкоду в розмірі 11808 грн. та про відмову у задоволенні іншої частини позову.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та скасування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі – Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен аргумент.

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За нормами ч.1 та п.3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються : у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За нормою п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

З огляду на вказані правові норми та часткового задоволення позову, слід змінити розподіл судових витрат наступним чином.

Стягнути з Управління патрульної поліції міста Вінниці шляхом безспірного списання з Головного Управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 317 грн. судового збору за позовну заяву з урахуванням сплати позивачем судового збору у розмірі 2689 грн. при ціні позову 100152 грн. і задоволенні позову на 11808 грн. ( ( 2689 х 11808) : 100152 = 317). та 1238 грн. витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням ціни позову – 100152 грн., розміру задоволення позову- 11808 грн. та заявлених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10500 грн.( (10500 х 11808) :100152 = 1238). Також стягнути з ОСОБА_1 на користь Держави 3562 грн. судового збору за подання апеляційної скарги за правилами, визначеними п.3. ч.2 ст. 141 ЦПК України та з огляду на підпункт 6 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», де вказано, що за подання апеляційної скарги на рішення суду, сплачується судовий збір у розмірі 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

При перегляді даної справи Вінницьким апеляційним судом, відхиляється клопотання ОСОБА_1 про долучення доказів до матеріалів справи, подане 20 травня 2020 року – майже через три місяці після подання апеляційної скарги, оскільки це суперечить нормі п.7 ч.2 ст.356 ЦПК України та оскільки у клопотанні відсутні причини та докази неможливості подання вказаних додаткових доказів до суду першої інстанції, як це визначено ч.3 ст.367 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з Управління патрульної поліції міста Вінниці шляхом безспірного списання з Головного Управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) моральну шкоду в розмірі 11808 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь Держави 3 562 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча суддя: В.С. Марчук

Судді: І.В. Міхасішин

В.В. Сопрун

Про нас

Конфіденційність

Приєднуйтесь.