Постанова

Іменем України

26 березня 2020 року

м. Київ

справа № 623/1354/19

провадження № 51-192км20

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,

суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,

прокурора Кузнецова С.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Харківського апеляційного суду від 28 листопада

2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220320000734, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Ізюма Харківської області, зареєстрованого та проживаючого у

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від

28 травня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 23 липня 2018 року приблизно о 18:00 керував технічно справним мотоциклом «Дніпро-10», р. н. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху та рухався з пасажиром по ґрунтовій дорозі неподалік вул. Тишкової в с. Іванівка Ізюмського району Харківської області.

Під час руху по вказаній дорозі ОСОБА_1 порушив вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку не обравши при цьому безпечну швидкість, не контролюючи свій рух не впорався з керуванням мотоциклом та допустив його перекидання.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоциклу ОСОБА_2 , який сидів у колясці мотоциклу, отримав тілесні ушкодження та був доставлений до приймального відділу Ізюмського лікарні, де 24 липня 2018 року від отриманих травм помер.

Порушення ОСОБА_1 п. 12.1 Правил дорожнього руху відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 7/241 СЕ-19 від 14 березня

2019 року, перебуває у причинному зв`язку з ДТП та її наслідками.

Вказані дії ОСОБА_1 судом кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Вироком Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року рішення місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано. Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема не застосування положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість.

Засуджений стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив йому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин справи та даних про його особу, що в сукупності давало суду, на його думку, підстави застосувати ст. 75 КК України при призначенні покарання. Крім цього, засуджений вважає, що апеляційний суд безпідставно врахував як обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, оскільки ця обставина була зазначена при встановленні об`єктивної сторони злочину як порушення, яке знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційній скарзі засудженого не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведений у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Доводи засудженого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та щодо суворості покарання, яке йому призначено, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим

та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.

Під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання засудженому та приймаючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині призначеного покарання та призначення покарання, яке

ОСОБА_1 має відбувати реально, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжкого, дані про особу винного, конкретні обставини вчинення злочину, характер, спосіб та наслідки скоєного.

Доводи касаційної скарги засудженого про неправильне врахування апеляційним судом при ухваленні вироку обставин, які пом`якшують покарання та позитивно характеризують його особу, обґрунтованими визнати не можна.

Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції при визначенні виду та розміру покарання врахував дані, які характеризують особу засудженого, а також те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, тяжкість кримінального правопорушення, яке згідно із положеннями ст. 12 КК України належить до тяжкого злочину, характер дій засудженого, який допустив грубі порушення Правил дорожнього руху, керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, наслідки діяння, зокрема спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 , від яких останній помер. Також суд зважив на наявність обставин, що пом`якшують покарання та на обставину, що його обтяжує - вчинення злочину у стані алкогольного сп`янінні. На підставі наведених даних апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення

ОСОБА_1 покарання, яке він має відбувати реально без застосування положень ст. 75 КК України, однак у межах розміру, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.

Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість не вбачається та перевіркою матеріалі провадження не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Керуючись цією нормою закону про кримінальну відповідальність суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що наведені вище дані про особу винного, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, конкретних обставин скоєння злочину, характер, спосіб та наслідки вчиненого не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства.

Також не знижує тяжкості й небезпечності злочину, вчиненого ОСОБА_1 за наведених обставин, характеристика останнього у загальносоціальному плані, а також його посткримінальна поведінка, спрямована на залагодження своєї провини.

Рішення апеляційного суду відповідає вимогам кримінального закону, підстави для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України відсутні.

Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.

Крім цього, доводи касаційної скарги засудженого про те, що апеляційний суд безпідставно врахував як обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, оскільки ця обставина була зазначена при встановленні об`єктивної сторони злочину як порушення, яке знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК України, тобто знаходилися у причиновому зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України. Керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, тобто порушення п. 2.9 (а) ПДР не є елементом об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України, адже саме по собі не призводить до суспільно небезпечних наслідків, передбачених у цій статті.

Як вбачається з матеріалі кримінального провадження, судом першої інстанції, з рішенням якого погодився і апеляційний суд, встановлено, що ОСОБА_1 23 липня 2018 року приблизно о 18:00 керував технічно справним мотоциклом «Дніпро-10», р. н. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги

п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху та рухався з пасажиром по ґрунтовій дорозі.

Під час руху по вказаній дорозі ОСОБА_1 порушив вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку не обравши при цьому безпечну швидкість, не контролюючи свій рух не впорався з керуванням мотоциклом та допустив його перекидання. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоциклу ОСОБА_2 , який сидів у колясці мотоциклу, отримав тілесні ушкодження та був доставлений до приймального відділу Ізюмського лікарні, де 24 липня 2018 року від отриманих травм помер. Порушення ОСОБА_1 п. 12.1 Правил дорожнього руху відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 7/241 СЕ-19 від 14 березня

2019 року, перебуває у причинному зв`язку з ДТП та її наслідками.

Враховуючи наведене, суд чітко зазначив у вироку, які саме з порушень ПДР стали причиною настання наслідків, передбачених ч. 2 ст. 286 КК України, тобто перебували у причиновому зв`язку з ними, а які могли лише сприяти порушенню правил, що викликали наслідки.

Таким чином, вказівка у вироку апеляційного суду на порушення водієм транспортного засобу п. 2.9 (а) ПДР лише деталізує, уточнює, конкретизує правопорушення, його суспільну небезпечність, стан суб`єкта злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, але жодним чином не впливає на кваліфікацію (не є кваліфікуючою ознакою) злочину.

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 67 КК України при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує, визнається, крім інших, вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Частиною 4 ст. 67 КК України передбачено, що в разі, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена у статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, яка впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз ураховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує. Винятків із цього правила у КК України не передбачено.

Колегія суддів звертає увагу на те, що склад злочину, передбачений ст. 286 КК України, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків. Отже, вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною ст. 286 КК України, може розглядатися як обставина, що обтяжує покарання винуватої особи згідно з п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України, незважаючи на вказівку на такий стан особи у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не вважається тотожним кваліфікуючим ознакам злочину, є ширшим, адже у цьому формулюванні згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України зазначається: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, тобто зазначаються й такі обставини кримінального правопорушення, які безпосередньо не входять до складу його об`єктивної сторони.

Отже стан алкогольного сп`яніння, у якому засуджений керував транспортним засобом, характеризував лише його певний психофізичний (фізіологічний) стан, який сприяв порушенню ним інших норм правил безпеки дорожнього руху, проте саме порушення п. 2.9 (а) ПДР не було безпосередньою причиною настання суспільно небезпечних наслідків, а отже причинового зв`язку з наслідками, що настали, воно не мало.

Така позиція Суду узгоджується і з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 (провадження

№ 13-31кс19).

Таким чином, доводи касаційної скарги засудженого про те, що апеляційний суд безпідставно врахував як обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та спростовується наведеним вище.

Інші доводи касаційної скарги засудженого та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону в частині призначення ОСОБА_1 покарання, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу засудженого має бути залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду -

без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

постановив:

Вирок Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук М.В. Мазур О.П. Могильний