Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

місто Київ

справа № 591/4825/17

провадження № 61-1188св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Національної поліції в Сумській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 жовтня 2017 року у складі судді Бурди Б. В. таухвалу Апеляційного суду Сумської області від 04 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Ткачук С. С., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у вересні 2017 року звернувся до Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі - ГУНП в Сумській області) про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що є працівником ГУНП в Сумській області, а також учасником бойових дій. Він 31 січня 2017 року подав на ім`я начальника ГУНП в Сумській області рапорт про надання йому щорічної чергової відпустки за 2017 рік з 06 лютого 2017 року, але йому в цьому протиправно відмовлено.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року у справі № 818/186/17 рішення посадової особи відповідача про відмову у наданні йому відпустки у зручний час визнано протиправним та зобов`язано відповідача надати йому щорічну відпустку у зручний час. Зазначив, що такі порушення його прав змусили нервувати та вимагати додаткових зусиль для організації життя, чим йому завдано моральну шкоду, яку він просить відшкодувати грошима.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ГУНП в Сумській області заперечувало проти задоволення позову у зв`язку з необґрунтованістю пред`явлених вимог.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 31 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ГУНП в Сумській області на користь ОСОБА_1 1 000, 00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що з вини відповідача, з яким позивач перебуває фактично у трудових стосунках, та яким допущено протиправні дії, порушено право позивача, гарантоване законом, внаслідок чого позивач вимушений був змінити звичайний уклад життя, а отже факт заподіяння моральної шкоди для суду є очевидним. З огляду на характер порушення прав позивача та їх наслідки, виходячи з засад розумності та справедливості, ступеня вини відповідача, істотності вимушених змін у життєвих стосунках, конкретних обставин у справі і наслідків, що наступили, за висновками суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню відшкодування моральної шкоди у сумі 1 000, 00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 04 грудня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і ГУНП в Сумській області відхилено, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 жовтня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі з приводу того, що спірні правовідносини врегульовані Законом України

«Про Національну поліцію», норми якого не передбачають відшкодування поліцейським моральної шкоди, відхилені, оскільки зазначений Закон дійсно є спеціальним, проте спірні правовідносини він не регулює, а визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, а не питання відшкодування моральної шкоди у випадку порушення службових прав поліцейського.

За висновками апеляційного суду, вимоги статті 237-1 КЗпП України у випадку порушення службових прав позивача, як поліцейського, стосовно заподіяння йому моральної шкоди мають розповсюджуватися також і на відповідача. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що завдана позивачу моральна шкода у контексті обставин, встановлених під час розгляду справи, не може бути компенсована самим лише визнанням порушення Закону і відновленням порушених прав.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у грудні 2017 року, ГУНП в Сумській області просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 04 грудня 2017 року, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що для співробітників поліції спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про Національну поліцію», яким не передбачено відшкодування моральної шкоди, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову. Вважає, що позивачем не доведено, а судами не встановлено заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 грн чи 1 000, 00 грн.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходить службу в ГУНП в Сумської області, має статус учасника бойових дій.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року, яка набрала законної сили 31 травня 2017 року після її перегляду Харківським апеляційним адміністративним судом, позов ОСОБА_1 задоволено і визнано протиправним рішення начальника сектору кадрового забезпечення Сумського відділу поліції ГУНП в Сумській області, викладене у формі листа від 03 лютого 2017 року № 1805, про відмову у наданні позивачу відпустки за рапортом від 31 січня 2017 року. Також зобов`язано відповідача надати ОСОБА_1 щорічну відпустку у зручний для нього час.

Наказом від 06 липня 2017 року № 260 о/с ОСОБА_1 надана щорічна чергова відпустка.

Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах

Відповідно до статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

У пунктах 3, 4, 10 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Частиною першою статті 1 КЗпП України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, якою передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма права містить перелік юридичних фактів, що є підставою виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а

статтею 237-1 цього Кодексу передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення порушених прав, зокрема виданням наказу про відпустку позивача, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного ненадання відпустки у зручний час, що встановлено іншим преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі і згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12, підстав відступити від якого не встановлено.

Вирішуючи спір, суди дійшли обґрунтованих висновків, що позивачем доведено факт заподіяння йому неправомірними діями посадової особи відповідача моральної шкоди.

На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, яким надана оцінка судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача, яке полягало у незаконній відмові роботодавця у наданні відпустки працівнику, який є учасником бойових дій, у зручний для нього час, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (частина перша та пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій врахували обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а тому дійшли мотивованих висновків, що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 1 000, 00 грн. Зазначені висновки судів не підлягають переоцінці Верховним Судом, оскільки виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Щодо дотримання правил предметної юрисдикції

Зважаючи на встановлені фактичні обставини у справі та аналіз норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, Верховний Суд констатує наявність усіх умов, встановлених законодавством України, для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 протиправними діями ГУНП в Сумській області в порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд визнає, що шкоду завдано позивачу під час проходження ним служби у ГУНП в Сумській області, яка є публічною.

Пунктом 15 частини першої статті 3 КАС України (у редакції Закону України від 06 липня 2005 року № 2747-ІV, далі - КАС України 2005 року) передбачено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За правилом пункту 2 частини другої статті 17 КАС України 2005 року юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Аналогічні положення передбачені і у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII).

Проте, відповідно до частини другої статті 21 КАС України 2005 року, яка кореспондується із частиною п`ятою статті 21 КАС України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, цей спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки предметом спору є виключно відшкодування моральної шкоди, завданої протиправним рішенням суб`єкта владних повноважень, що встановлено іншим судовим рішенням, ухваленим у порядку адміністративного судочинства; у справі, яка переглядається, не вирішувалось питання, чи є протиправним рішення ГУ НП в Сумській області про відмову у наданні позивачу відпустки за рапортом від 31 січня 2017 року.

Позивач на власний розсуд використав свої процесуальні права щодо визначення виду судочинства, у порядку якого заявити вимогу про відшкодування моральної шкоди: або одночасно з позовом з приводу вирішення публічно-правового спору, або пред`явивши окремий позов про відшкодування моральної шкоди у порядку цивільного судочинства. Це належить до його власних повноважень та не підлягає обмеженню судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 жовтня 2017 року таухвалу Апеляційного суду Сумської області від 04 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко