Ухвала

Іменем України

24 лютого 2020 року

м. Київ

Провадження № 51- 902 ск 20

Верховний суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого - Кравченка С.І.,

суддів: Білик Н.В., Остапука В.І.,

розглянув касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 2 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12014140030000128 щодо ОСОБА_2 ,

встановив:

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2018 року

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась у м. Львові, зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 , раніше не судиму,

звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України, кримінальне провадження - закрито.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 2 грудня 2019 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2018 року залишено без зміни.

Як вбачається з судових рішень, ОСОБА_2 27 лютого 2014 року о 15 годині 20 хв., керуючи автомобілем «Subaru Forester», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Замарстинівської від вулиці Варшавської в напрямку смт. Брюховичі, була неуважною, не стежила за дорожньою обстановкою, не реагувала на її зміну, під час об`їзду перешкоди виїхала на смугу зустрічного руху, по якій рухався автомобіль «Citroen C4», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , і мав перевагу в русі, допустила зіткнення з останнім. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водію автомобіля «Citroen C4» ОСОБА_1 були спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі потерпілий, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, ставить питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що у суду не було підстав для звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України. Вказує на переривання строків давності у зв`язку з вчиненням нею нового злочину. Зазначає, що суди ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності послались лише на обвинувачення пред`явлене органом досудового розслідування, проте не навели висновків, що таке діяння дійсно мало місце, містить склад злочину та остання винна у його вчиненні, не навели обставин кримінального правопорушення. Вказує, що районний суд не перевірив безпідставність тяганини досудового слідства у справі, не надав оцінки його скаргам на бездіяльність слідчого, а суд апеляційної інстанції залишив це поза увагою.

Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для її задоволення.

Згідно ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

За частиною 1 статті 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок спливу певного проміжку часу, що суттєво позначається на досягненні мети покарання.

Досягнення мети кари і виправлення особи, яка вчинила злочин, загального і спеціального попередження іноді стає або взагалі неможливим, або просто зайвим. Тому недоцільним є і притягнення особи до кримінальної відповідальності. Внаслідок цього ст. 49 КК України встановлює строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути піддана кримінальній відповідальності за раніше вчинений злочин. Закінчення цих строків є підставою обов`язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого. Факт визнання чи невизнання особою своєї винуватості у даному випадку не має значення для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності з цієї підстави. Таке звільнення є обов`язком, а не правом суду, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч. 5 ст. 49 КК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло, зокрема, три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Так, з долучених до скарги копій судових рішень вбачається, що у судовому засіданні захисник звернувся до суду з письмовим клопотанням, підписаним обвинуваченою про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_2 та звільнення її від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України в зв`язку з закінченням строків давності.

Приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_2 від відповідальності, суд першої інстанції вказав, що вона обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, який є злочином невеликої тяжкості, та за який передбачене максимальне покарання у виді обмеження волі на строк до трьох років. В матеріалах провадження відсутні відомості про ухилення ОСОБА_2 від слідства. Враховуючи, що кримінальне правопорушення обвинуваченою вчинено 27 лютого 2014 року, а тому відповідно до п. 2 ч.1 ст. 49 КК України закінчились строки давності притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності.

За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_2 .

Твердження потерпілого, що не встановлено обставини вчинення обвинуваченою злочину і не досліджено усіх доказів, не заслуговує на увагу, адже враховуючи положення ч. 4 ст. 286 КПК України, суд першої інстанції розглянув вищезазначене клопотання невідкладно, не з`ясовуючи при цьому обставини, установлені під час кримінального провадження, та не перевіряючи їх доказами у порядку статей 347 - 363 КПК України.

Що стосується доводів потерпілого ОСОБА_1 про порушення приписів ч. 3 ст. 49 КК України у зв`язку з вчиненням ОСОБА_2 нового злочину, та відсутності підстав для її звільнення від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності, то суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий та особливо тяжкий злочин.

Згідно з ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Тобто, особа вважається винуватою у вчиненні кримінального правопорушення лише з часу, коли суд ухвалить обвинувальний вирок щодо неї і цей вирок набере законної сили, до цього особа вважається не винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.

Наведені обставини були враховані судом першої інстанції при прийнятті рішення про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності та були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Перевіряючи ці доводи апеляційний суд зазначив, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017140090004196 від 5 жовтня 2017 року, яке здійснюється слідчим відділом Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області за фактом невиконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 6 вересня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, не завершено, і не може розцінюватися судом, як факт вчинення особою кримінального правопорушення.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Враховуючи викладене, касаційні вимоги потерпілого безпідставні.

Інших доводів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, у касаційній скарзі потерпілого не наведено.

Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстави для задоволення скарги відсутні.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 2 грудня 2019 року щодо ОСОБА_2 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

С.І. Кравченко Н.В. Білик В.І. Остапук