Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 372/1827/15-ц

провадження № 61-12833св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Паракуда Ірина Вікторівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Василевська Ірина Олегівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - адвокатом Олійником Василем Богдановичем, на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2019 року в складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, у якому просила визнати недійсними:

- договір купівлі-продажу будинку від 12 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В., зареєстрований в реєстрі за №1 923,

- договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В., зареєстрований в реєстрі за № 1925.

Позов мотивовано тим, що з 06 березня 1992 року позивач з ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі.

За час шлюбу в 2004 році сторонами придбана земельна ділянка, площею 0,1589 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, на якій побудований житловий будинок, загальною площею 286,6 кв. м.

Право власності на житловий будинок будинку АДРЕСА_1 оформлено на ОСОБА_2, що підтверджується відповідним свідоцтвом від 14 липня 2006 року.

У березні 2015 року ОСОБА_2 продав вищевказану нерухомість ОСОБА_3

Посилаючись на те, що згоди на укладення вказаних правочинів не надавала, у нотаріуса присутньою не була, а також не знала про продаж ОСОБА_2 їхнього спільного майна, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що відсутність згоди одного з подружжя на укладення договору про відчуження будинку не може бути підставою для визнання його недійсним. При укладенні оспорюваних правочинів ОСОБА_2 діяв в інтересах подружжя, його контрагент - покупець ОСОБА_3 діяла добросовісно, тому відсутні правові підстави позбавлення добросовісного набувача права власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано недійсним договір купівлі-продажу будинку від 12 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В., зареєстрований в реєстрі за № 1923, відповідно до якого здійснено продаж житлового будинку по АДРЕСА_1, загальною площею 286,6 кв. м. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В., зареєстрований в реєстрі за № 1925, відповідно до якого здійснено продаж земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,1589 га. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, врахував висновок почеркознавчої експертизи від 30 жовтня 2015 року № 647/тдд, складений Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, та висновок почеркознавчої експертизи від 02 лютого 2018 року № 2100221004/16-32, складений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, якими встановлено неналежність підпису ОСОБА_1 у Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, а також те, що підпис за заяві про згоду на продаж житлового будинку від імені ОСОБА_1 також вчинений іншою особою. Встановивши, що договори купівлі-продажу від 12 вересня 2014 року укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1, яка є співвласником нерухомості відповідно до вимог статті 60 СК України, апеляційний суд дійшов висновку про визнання недійсними оспорюваних договорів відповідно до вимог статей 203, 205, 215 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2019 року представник ОСОБА_3 - адвокат Олійник В. Б. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що розгляд справи здійснено неповноважним складом апеляційного суду, оскільки колегія суддів не була визначена автоматичним розподілом. Відповідач ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений апеляційним судом про дату і час судового засідання. Матеріали справи не містять оригінали експертних досліджень, на які суд апеляційної інстанції посилається в своїй постанові. Суд апеляційної інстанції не дослідив питання належності нерухомого майна (житлового будинку та земельної ділянки) до спільної сумісної власності подружжя.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Боженко І. Ф. надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною, обґрунтованою, прийнятою із наданням апеляційним судом належної правової оцінки всім обставинам справи та дослідженням належних та допустимих доказів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2019 року відкрито провадження у справі, витребувано справу з Обухівського районного суду Київської області та зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 20 травня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, 06 березня 1992 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб.

25 лютого 2004 року ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку, що розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району, Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14 липня 2006 року ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_1.

У заяві від 02 вересня 2014 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василевською І. О. за № 745, вказано, що ОСОБА_1 надає згоду своєму чоловіку - ОСОБА_2 на продаж будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на який він розташований, за ціною та на умовах їй відомих, а також на передання в іпотеку та укладення договору іпотеки вищевказаного нерухомого майна, на умовах, їй відомих.

12 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В., зареєстрований в реєстрі за № 1923, відповідно до якого ОСОБА_2 продав, ОСОБА_3 купила вищевказаний будинок.

12 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за цією ж адресою, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В., зареєстрований в реєстрі за № 1925.

Того ж дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі укладений договір щодо укладення в майбутньому договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, де ОСОБА_3 виступала як майбутній продавець, а ОСОБА_2 як майбутній покупець будинку та земельної ділянки АДРЕСА_1. Вказаним договором передбачено щомісячну сплату ОСОБА_2 суми в розмірі, еквівалентному 2 240 дол. США, як гарантійного платежу в забезпечення виконання зобов'язання.

23 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Обухівського PB ГУ МВС Київської області із заявою про вчинення злочину, в якій вказувала, що її чоловіка ОСОБА_2 примусили підписати договори відчуження нерухомого майна без її згоди як співвласника майна.

03 вересня 2015 року на підставі вказаної заяви внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12015100060005737 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України.

В рамках розгляду вищезазначеного кримінального провадження судовим експертом Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру складено висновок від 30 жовтня 2015 року № 647/тдд, згідно з яким встановлено, що рукописний напис та підпис у заяві ОСОБА_1 про згоду на продаж майна, а саме будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій він розташований, на бланку серії НАЕ019514, у графі «Підпис:» виконано не ОСОБА_1, а іншою особою.

Висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 02 лютого 2018 року № 2100221004/16-32, складеним за результатами проведення почеркознавчої експертизи, встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 у наданих на дослідження документах виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Рукописний текст «ОСОБА_1 мною прочитано» у заяві, складеній від імені ОСОБА_1 від 02 вересня 2014 року на бланку серії НАЕ019514, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. Рукописний текст «ОСОБА_1» у записі від 02 вересня 2014 року № 745 на аркуші № 178 у графі «7» у Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій № 1 за 2014 рік приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Василевської І. О. виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з частковим наслідуванням її підпису.

Вищевказані висновки експертизи проведено на підставі дослідження оригіналу заяви ОСОБА_1, реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2014 рік, вільних та умовно вільних зразків почерку ОСОБА_1

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

У частині третій статті 65 СК України передбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі

№ 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) відійшла від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі

№ 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, у яких Верховний Суд України дійшов висновку про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду вказала, що він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17, якою по суті суд відійшов від раніше визначеної правової позиції щодо необхідності доведення, за які кошти подружжя набуто майно. Згідно з наведеним висновком Верховного Суду України зазначено, що діє презумпція спільності майна подружжя і особа, яка це заперечує, повинна цю презумпцію спростувати.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанцій виходив з того, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить подружжю на праві спільної сумісної власності, набутий за спільні кошти подружжя і за час шлюбу, презумпція спільності подружжя не спростована. Оскільки вказана нерухомість є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_1, як учасник спільної часткової власності на будинок, відповідно до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України також має право і на земельну ділянку пропорційно розміру її частки у спільній власності на житловий будинок.

Згоду відповідно до вимог статті 65 СК України на відчуження ОСОБА_2 спільного майна подружжя ОСОБА_1 не надавала, оскільки висновками, складеними за результатами проведення почеркознавчої експертиз від 30 жовтня 2015 року № 647/тдд та від 02 лютого 2018 року № 2100221004/16-32, встановлено, що підпис у заяві ОСОБА_1 про згоду на продаж майна виконано не позивачем, а іншою особою; рукописний текст «ОСОБА_1» у Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій також виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з частковим наслідуванням її підпису.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Олійника В. Б. про те, що висновок експертизи не є належним доказом, оскільки у матеріалах справи міститься його копія. Копія висновку експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 02 лютого 2018 року № 2100221004/16-32, який містить дослідження оригіналу заяви ОСОБА_1, реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2014 рік, вільних та умовно вільних зразків почерку ОСОБА_1, належним чином посвідчена Печерським УП ГУ НП у м. Києві, містить підпис та печатку уповноваженої особи на кожній сторінці.

При цьому матеріали справи містять завірену Печерським УП ГУ НП у м. Києві копію висновку експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 02 лютого 2018 року № 2100221004/16-32 у рамках кримінального провадження на підставі дослідження оригіналу заяви ОСОБА_1, реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2014 рік, вільних та умовно вільних зразків почерку ОСОБА_1

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, встановивши, що оспорювані договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 укладені ОСОБА_2 без згоди іншого з подружжя - ОСОБА_1, дійшов обґрунтованого висновку про визнання вказаних правочинів недійсними.

Доводи касаційної скарги з посиланням на розгляд справи апеляційним судом неповноважним складом суду є неспроможними, оскільки допущена апеляційним судом технічна описка у єдиному унікальному номері справи на протоколі автоматичного розподілу судової справи між суддями не є підставою для обов'язкового скасування постанови апеляційного суду. Крім того, у звіті про розподіл справи, що переглядається, інформація про учасників судового процесу, яка дозволяє ідентифікувати справу, відповідає учасникам справи № 372/1827/15-ц.

Посилання представника ОСОБА_3 - адвоката Олійника В. Б. на неповідомлення судом апеляційної інстанції іншого відповідача ОСОБА_2 про дату і час судового засідання відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки ОСОБА_2 з касаційною скаргою не звертався, будь-яких обґрунтувань з цього приводу не наводив, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що після повернення рекомендованого повідомлення «за закінченням терміну зберігання», надісланого відповідачу ОСОБА_2, апеляційним судом здійснено його повідомлення про дату і час судового засідання через оголошення на офіційному сайті суду.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2019 року зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 20 травня 2019 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення у цій частині підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - адвокатом Олійником Василем Богдановичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2019 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 20 травня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :

В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов