ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2019 року м. Кропивницький

справа № 398/1350/19

провадження № 22-ц/4809/1576/19

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Черненка В.В.

суддів: Авраменко Т.М., Суровицької Л.В.

секретар Гончар В.В.

учасники справи:

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2

представник ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» - Маленко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12.08.2019, суддя Орловський В.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 16 жовтня 2018 року відповідач ТОВ Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» продав, а ОСОБА_3 придбав у власність нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

У квітні 2018 року позивачу випадково стало відомо, що відповідно до вказаного договору нотаріус м. Києва без його згоди, без будь-яких доручень здійснив відчуження належного ОСОБА_1 нерухомого майна. Як зазначено у договорі купівлі-продажу нерухомого майна, право на продаж вказаного майна відповідач має на підставі договору іпотеки від 18.02.2008 року.

Позивач вважає, що оскільки зазначена квартира є єдиним місцем проживання позивача, зазначене нерухоме житлове майно, як таке, що відповідає вимогам підпункту першого пункту першого Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуто (без згоди власника) протягом дії зазначеного закону.

Позивач зазначив, що порушено процедуру передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, оскільки іпотекодавець не отримував від іпотекодержателя письмових повідомлень про порушення обов`язків, не отримував вимогу про виконання порушеного зобов`язання у тридцятиденний строк та не отримував попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, позивач вважає, що оцінка вказаної вище квартири є дуже низькою і під час укладення оспорюваного договору оцінка майна здійснена не була. Позивач вважає також те, що відповідачем був порушений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки.

Просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" та ОСОБА_3 , який був посвідчений 16 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Понамарьовою Д.В.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12.07.2019 року залучено до участі у справі співвідповідача ОСОБА_3 .

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12.08.2019 позов задоволено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 01.10.2019 по справі відкрито апеляційне провадження.

До суду надано відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та зазначає, що оцінка квартира в розмірі 152 734 грн. є занадто низькою, під час укладання договору купівлі-продажу оцінка майна здійснена не була.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 04.11.2019 справу призначено до розгляду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно статті 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 березня 2007 року, яке видане Олександрійською міською радою, квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної спільної власності ОСОБА_4 та членам його сім`ї ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Відповідно до договору дарування від 15 лютого 2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подарували ОСОБА_1 ⅔ частини у праві власності на квартира АДРЕСА_1 .

18 лютого 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно якого банк надав позичальнику кредит на умовах та в порядку, передбаченого кредитним договором.

Того ж дня між банком та позивачем був укладений іпотечний договір, для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 , посвідчений Радовою С.В., приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу за реєстровим № 266.

Відповідно до договору іпотеки, предметом іпотеки є трикімнатна квартира загальною площею 87 кв.м. розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Договір іпотеки також містить положення, відповідно до якого іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету застави від свого імені біль-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ЗУ «Про іпотеку».

Відповідно до договору № 667/К купівлі продажу майнових прав від 11 липня 2018 року, посвідченого державним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В., зареєстрованого за № 678, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» відступило право вимоги за Кредитним договором та Договором іпотеки ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

30 серпня 2018 року за вих. № 43778 ТОВ «ФК “Довіра та гарантія» надіслало ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення та дострокове повернення кредиту ( в порядку ст. 35-38 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вказана вище вимога ОСОБА_1 вручена не була у зв`язку з відмовою адресата від одержання.

Відповідно до наданої відповідачем довідки про балансову вартість нерухомого майна, крім об`єктів незавершеного капітального будівництва, виданої директором ТОВ «ФК «Позика» (ідентифікаційний код юридичної особи 39493634) ОСОБА_6 . станом на 30.09.2018 року балансова та залишкова вартість трикімнатної квартира загальною площею 87 кв.м. розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , становить 152734,00 грн.

16 жовтня 2018 року між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Киівського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., за реєстровим номером 2277.

Відповідно до вказаного вище договору ТОВ «ФК « Довіра та гарантія», діючи відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» продав, а ОСОБА_3 купив нерухоме майно - трикімнатну квартиру, АДРЕСА_3 37,1 АДРЕСА_4 . метрів, АДРЕСА_5 знаходиться АДРЕСА_6 адресою: АДРЕСА_7 . Право власності на зазначене нерухоме майно належить позивачу ОСОБА_1 , на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 19.03.2007 року Олександрійською міською радою, згідно з розпорядженням № 19166 від 19.03.2007 року (право власності за ОСОБА_1 зареєстроване в Олександрійському МБТІ 13.04.2007 року, реєстр № 9554/69 с. 331) та Договору дарування частки квартири посвідченого 15.02.2008 року приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кібальнік О.Ф. за реєстровим № 352. Право на продаж вказаного нерухомого майна будь-якій особі належить іпотекодержателю (ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»), на підставі Договору іпотеки від 18.02.2008 року та Договору № 667/К купівлі продажу майнових прав. Право ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» як іпотекодержателя нерухомого майна, що відчужується за цим договором, підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 130666092. Відчуження зазначеного нерухомого майна здійснюється за 152734,00 грн., які ОСОБА_3 зобов`язаний сплатити ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» до 16.10.2019 року.

Позивач ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_5 та син ОСОБА_1 зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки. Це підтверджується довідкою КП “Житлогосп” від 10 квітня 2019 року.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником вказаної вище квартири є ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 07 липня 2004 року.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Суд першої інстанції зазначив, що 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Також суд першої інстанції зазначив, що Верховний Суд України у Постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Виходячи із зазначеного вище тлумачення норм права Верховний суд дійшов висновку про помилковість висновок суду апеляційної інстанції про те, що Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, лише щодо вжиття заходів примусового виконання рішень, що допускає набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки у порядку статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку».

Велика палата Верховного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №726/1538/16-ц застосувала аналогічне викладеному вище тлумачення норм ЗУ «Про іпотеку» та ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», однак щодо правовідносин, у яких іпотекодержатель скористався передбаченим іпотечним договором правом продажу від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Велика палата Верховного суду у зазначеній постанові зазначила, квартира, яка була предметом іпотеки” відповідала вимогам ЗУ`Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Також у постанові зазначено, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того що договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземні валюті у період дії Закону № 1304-VII, тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_5 та син ОСОБА_1 зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки. Ця квартира належить позивачу, а відомості про інше нерухоме майно, яке б перебувало у його власності відсутні, що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами та витягами з реєстру прав власності, що зазначені вище. Відповідач також не оспорює тверджень позивача про відсутність у нього іншого житла.

Отже, позивач постійно проживає у зазначеній квартирі, загальна площа якої не перевищує 140 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивача немає, згоди на відчуження спірного майна він не надавав.

Тобто на момент укладення 16 жовтня 2018 року оспорюваного договору дії ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» з відчуження іпотечного майна за споживчим кредитом без згоди власника (іпотекодавця) суперечили ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Суд першої інстанції дійшов висновку, що , спірний договір купівлі-продажу не відповідав вимогам частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Доводи викладені в апеляційній скарзі , що відповідачі по справі не могли знати про висновки Верховного Суду від 31.10.2018 р та 10.04.2019 року, оскільки зазначені висновки зроблені після укладення договору – купівлі продажу і відповідно рішення суду першої інстанції не могло ґрунтуватись на зазначених висновках Верховного Суду є необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку , що суд першої інстанції обґрунтовано послався на висновки Верховного суду при розгляді даної справи, оскільки відповідно до норм діючого законодавства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» .

Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що розділом 5 Іпотечного договору від 18.02.2008 року , визначено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Позасудове врегулювання здійснюються відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателля , що містяться в цьому договорі.

Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання виконання основного зобоаязання у порядку , встановленому Законом України «Про іпотеку», право іпотеко держателя від свого імені продати предмет іпотеки будь якій особі на підставі договору купівлі продажу у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку».

У разі настання обставин , зазначених в п.4.1. цього Договору , іпотеко держатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотеко держателя . В повідомлені зазначається який спосіб задоволення вимог іпотеко держателя , що передбачені Законом України «Про іпотеку» застосовуються іпотеко держателем для задоволення своїх вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при укладені спірного договору купівлі продажу квартири відповідачем не було дотримано зазначених вимог визначених у розділі 5 Іпотечнгого договору, що підтверджується матеріалами справи, зокрема відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження того, що іпотекодавецт був повідомлений іпотеко держателем про застосування застереження про задоволення вимог іпотеко держателя.

Апеляційний суд, приймаючи до уваги встановлені обставини, дійшов висновку, що суд першої інстанції розглянув справу в межах доводів заяви та наданих сторонами доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними доказами, суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» , залишити без задоволення.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12.08.2019, залишити без змін.

Текст постанови складено 06.12.2019року.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: