ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/8549/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорта О.В.,

розглянувши касаційну скаргу Мар`янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2018 (суддя Воронько В.Д.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2019 (головуючий суддя - Орєшкіна Е.В., судді: Кощеєв І.М., Антонік С.Г.)

за позовом Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

до: 1. Мар`янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Орільський об`єднаний елеватор",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Відділ освіти Новомосковської районної державної адміністрації,

про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку,

За участю представників сторін:

від прокуратури: не з`явився;

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Сірооченко А.В. - адвокат,

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. У вересні 2017 року прокурор Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з позовною заявою до Мар`янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів та Товариства з обмеженою відповідальністю "Орільський об`єднаний елеватор" (надалі - ТОВ "Орільський об`єднаний елеватор") про:

- визнання недійсним договору про спільну діяльність від 04.10.2017, укладеного між ТОВ "Орільський об`єднаний елеватор" та Мар`янівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів, та додаткових угод до вказаного договору від 10.04.2017 та від 22.12.2015;

- зобов`язання ТОВ "Орільський об`єднаний елеватор" звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності загальною площею 60 га, кадастровий номер 1223855100:01:001:7165, яку воно займає на підставі договору від 04.10.2011.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір не відповідає вимогам статей 31, 92, 93, 96 Земельного кодексу України, статтям 1130, 1131 Цивільного кодексу України та не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що свідчить про його недійсність на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки надана відповідачу-1 в постійне користування для учбово - дослідного господарства земельна ділянка державної форми власності передана відповідачу-2 для ведення сільгоспвиробництва з метою отримання прибутку; умови спірного договору свідчать, що сторони фактично уклали договір оренди землі, що суперечить чинному законодавству та цілям, для яких надана земельна ділянка відповідачу-1.

3. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач-1, посилаючись на невідповідність позовної заяви вимогам, викладеним у статтях 162, 164, 172 ГПК України, та відсутність у позовній заяві підстав і обґрунтування законодавчої необхідності звернення до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Крім того, 1-й відповідач у відзиві висловив незгоду з усіма обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у зв`язку з чим просить суд позовну заяву Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області залишити без розгляду.

4. Заперечення 2-го відповідача проти позову обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка із володіння школи не вибувала та не передавалась у самостійне користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Орільський об`єднаний елеватор", що, на думку 2-го відповідача, свідчить про безпідставність доводів прокуратури щодо невідповідності договору №1 про спільну діяльність від 04.10.2011 приписам ст.ст. 1130, 1131 Цивільного кодексу України. Також 2-й відповідач у відзиві зазначив, що копія оскаржуваного договору, яка міститься в матеріалах справи, є неналежним доказом, оскільки сторонами у справі не надавались прокуратурі оригінал чи належним чином засвідчена копія оскаржуваного договору, та повідомив про неможливість виконання вимог ухвали суду від 27.08.2018 щодо надання оригіналів договору про спільну діяльність від 04.10.2011 та додаткових угод від 10.04.2014 і від 22.12.2015 до договору цього договору з огляду на їх відсутність.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

5. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2018, у справі №904/8549/17 позов задоволено.

6. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.07.2018 судові акти попередніх інстанцій скасовано та справу №904/8549/17 передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

7. За наслідками нового розгляду справи рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2019, позов задоволено.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

8. 20.03.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Мар`янівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2019 у справі № 904/8549/17.

9. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2019 у справі №904/8549/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

10. Ухвалою Верховного Суду від 22.04.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Мар`янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2019 у справі №904/8549/17; призначено до розгляду касаційну скаргу Мар`янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2019 на 13.06.2019.

11. Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2019 провадження у справі № 904/8549/17 зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц.

12. Ухвалою Касаційного господарського суду від 04.10.2019 поновлено провадження за касаційною скаргою Мар`янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2019 у справі №904/8549/17, призначено її до розгляду на 23.10.2019.

13. В судове засідання з`явився представник відповідача-1, який просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати судові рішення, прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити. Представники решти учасників справи у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

14. У касаційній скарзі Мар`янівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2019 скасувати, а у задоволенні позовних вимог відмовити.

15. Ці вимоги мотивовано порушенням судами приписів ст. 74, абз.2 ч.6 ст. 91, ст.ст. 234, 236 ГПК України, оскільки оскаржувані рішення ухвалені на підставі недопустимих доказів, не взято до уваги те, що прокурором не дотримано положення ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та не враховано, що земельна ділянка не вибувала з користування відповідача-1, що підтверджується відсутністю актів приймання-передачі та іншими поданими сторонами документами в підтвердження використання спірної земельної ділянки в навчальних цілях.

16. Судом від прокуратури та позивача отримано відзиви на касаційну скаргу, у яких останні просять у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

17. У справі встановлено, що 04.10.2011 між Мар`янівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів (1-й відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Орільський об`єднаний елеватор" (2-й відповідач) був укладений договір про спільну діяльність №31-1 (далі - договір) строком дії до 31.12.2015, який додатковою угодою №2 від 22.12.2015 був продовжений до 31.12.2023. Також до договору була укладена додаткова угода №1 від 10.04.2014, якою внесені зміни в частині реквізитів оплати.

За умовами договору сторони зобов`язались спільно діяти в галузі сільськогосподарського виробництва з метою розвитку обох підприємств та отримання прибутку. Для цього школа (1-й відповідач) зобов`язалась надати в обробіток земельну ділянку загальною площею 60 га, з яких 50 га пашні та 10 га саду (багаторічних насаджень), якою школа користується відповідно до акта на право постійного користування, а елеватор (2-й відповідач) - проводити комплексні роботи по обробітку землі власними засобами (розділ 1 договору).

Згідно з п. 2.2 договору школа (1-й відповідач) зобов`язана не втручатись у господарську діяльність та виконання умов цього договору.

Відповідно до п.2.4 договору елеватор (2-й відповідач) зобов`язався використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та її цільового призначення; додержуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що за виконаний комплекс робіт 2-й відповідач здійснює 1-му відповідачу плату в грошовій формі, залишаючи в своєму розпорядження весь вирощений об`єм сільськогосподарської продукції. Розмір оплати визначається за домовленістю сторін, але не може бути меншим від розміру орендної плати, встановленого чинним законодавством з урахуванням індексів інфляції на день розрахунків та змінами в законодавстві, згідно нормативно-грошової оцінки землі. Повний розрахунок по договору здійснюється до 31 грудня поточного року (п. 3.2 договору).

18. Зі змісту п. п. 1.3, 1.6 Статуту відповідача-1, суди встановили, що Мар`янівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Новомосковської районної ради Дніпропетровської області є юридичною особою, що належить до комунальної власності районної ради.

Відповідно до п. 1.2, п. 4.1 Статуту відповідача-1 засновником навчального закладу є Новомосковська районна рада; управління навчальним закладом здійснюється відділом освіти Новомосковської районної державної адміністрації.

19. Встановлено і те, що Мар`янівській середній школі (правонаступником якої є відповідач-1) на підставі державного акта на право користування землею серії Б №097060, виданого виконавчим комітетом Новомосковської районної (міської) Ради депутатів трудящих, належить право безстрокового та безоплатного користування земельною ділянкою площею 60 га в межах згідно з планом користування для навчально-дослідного господарства.

VІ. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

20. Задовольняючи позов суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що оспорюваний правочин не спрямований на настання обумовлених ним наслідків та укладений всупереч приписам статей 92, 95, 96, 124 Земельного кодексу України.

Зокрема суди визнали, що оскільки у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності, наділений правом постійного користування земельною ділянкою відповідач-1 фактично передав земельну ділянку відповідачу-2, не маючи права розпоряджатися нею.

Разом з цим, з тексту оспорюваного договору вбачається, що жодної спільної господарської мети сторони не мали, окрім здійснення відповідачем-2 господарської діяльності з сільськогосподарського товаровиробництва на земельній ділянці, що перебуває в постійному користуванні відповідача-1. Можливість спільних дій відповідачів з метою, визначеною предметом цього договору, виключається у зв`язку з тим, що Мар`янівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів є неприбутковою установою, що унеможливлює досягнення сторонами договору розвитку їх підприємств та отримання прибутку. За умовами спірного договору лише відповідач-2 отримує вигоду у вигляді виробленої сільгосппродукції, натомість набуття відповідачем-1 будь-яких прав на вироблену сільгосппродукцію не передбачено, узгоджено лише отримання від відповідача-2 фіксованої грошової суми.

Надані відповідачем-1 на підтвердження факту спільного використання земельної ділянки з відповідачем-2 докази, а саме: графіки проведення навчально-виробничої практики на 2012-2013, 2014-2015, 2016-2017 навчальні роки; графіки проведення навчальних екскурсій на 2013-2014 навчальні роки, витяги з класних журналів, переліки наказів з загальної (основної) діяльності закладу за 2011-2017 роки, накази про проведення навчальної практики для учнів на кожен навчальний рік не відображають інформації щодо спільного використання земельної ділянки відповідачами, а стосуються лише навчального плану школи.

Тож, уклавши спірний договір, відповідач-1 надав передбачені ст.92 Земельного кодексу України права володіння та користування земельною ділянкою відповідачу-2, яким за умовами цього договору має здійснюватись обробіток землі та збір врожаю. А відповідач-1, у свою чергу, як свідчить п. 3.1 даного договору, отримує від відповідача-2 грошовий платіж в розмірі, який не може бути меншим від розміру орендної плати, встановленого чинним законодавством з урахуванням індексів інфляції на день розрахунків та змінами в законодавстві, згідно нормативно-грошової оцінки землі.

Таким чином, з умов оспорюваного договору вбачається, що відповідач-1 фактично передав відповідачу-2 на платній основі земельну ділянку, що перебуває у його постійному користуванні, а тому положення даного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

Отже, сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки. Укладення спірного договору призводить до порушення майнових інтересів держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності, що виявилося у вибутті з користування земельної ділянки без згоди власника та з порушенням встановленої законом процедури.

З огляду на умови спірного договору, земельна ділянка фактично використовується відповідачем-2 для ведення сільгоспвиробництва з метою отримання прибутку, в той час як ця земельна ділянка надана відповідачу-1 для навчально-дослідного господарства.

Таким чином, умовами спірного договору порушено цільове призначення земельної ділянки, що суперечить положенням ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, за змістом якої землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

При цьому, відсутність підписаного між сторонами акта приймання-передачі земельної ділянки не спростовує того, що оспорюваний договір за змістом фактичних відносин може вважатися договором оренди земельної ділянки, а неналежне оформлення в даному випадку відносин оренди й є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, суди визнали, що позовні вимоги керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом визнання недійсним договору №31-1 про спільну діяльність від 04.10.2011, укладеного між відповідачами, та зобов`язання останнього звільнити займану ним на підставі цього договору земельну ділянку.

VІІ. Позиція Верховного Суду

21. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК):

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

22. Колегія суддів зазначає, що дана справа переглядається в касаційному порядку вдруге, позаяк постановою Касаційного господарського суду від 11.07.2018 прийняті у даній справі судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд в суд першої інстанції у зв`язку саме з тим, що висновки судів про задоволення позовних вимог ґрунтувались на копіях документів, котрі не були належним чином завірені прокурором, тобто з дотриманням норм чинного законодавства, при зверненні з даним позовом.

23. Скаржник у касаційній скарзі посилається на положення ч.9 ст.80 названого Кодексу, яка унормовує, що:

"9. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними."

Та на частини 2, 5 статті 91 цього ж Кодексу:

2. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

5. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу."

Зазначає, що відповідно до ч.6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України:

"6. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги."

24. За наслідками нового розгляду даного спору суди встановили, що 24.09.2018 на виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 27.08.2018 від Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області за супровідним листом від 21.09.2018 №01-87-2435вих18 до місцевого господарського суду надійшли засвідчені відповідно до вимог п. 5.27 Національного стандарту України "ДСТУ 4163-2003", затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003, копії державного акта на право постійного користування земельною ділянкою №097060, договору про спільну діяльність від 04.10.2011, додаткової угоди від 10.04.2014 до договору про спільну діяльність від 04.10.2011, додаткової угоди від 22.12.2015 до договору про спільну діяльність від 04.10.2011, які ідентичні поданим до суду разом із позовною заявою незасвідченим копіям вказаних документів.

25. Прокуратурою Дніпропетровської області зазначено, що надані прокурором до суду копії спірного договору та додаткових угод до нього отримані Новомосковською місцевою прокуратурою Дніпропетровської області під час вивчення стану додержання вимог законодавства при використанні земель закладів освіти та інтернатних установ на виконання завдання прокуратури Дніпропетровської області №08-374вих-16/214ОКВ від 12.08.2016, інформаційного листа Генеральної прокуратури України №05/1-803вих-479окв-16 від 25.11.2016 щодо захисту в суді інтересів держави, порушених під час надання у власність та користування земель сільськогосподарського призначення. Прокуратурою Дніпропетровської області зазначено, що перед зверненням до суду прокурором опрацьовувалась отримана з різних джерел інформація з вищевказаних питань, в тому числі з органів управління освітою.

26. Відповідно до ч.ч.1-4 ст.13 ГПК:

"1. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

2. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій."

Згідно зі ст.73 ГПК:

"1. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

2. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків."

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.74 ГПК:

"1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

2. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

3. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи."

Зазначені норми свідчать, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень саме відповідними, вищевказаними, наданими саме цією стороною доказами.

Разом з цим, як вірно акцентували суди, відповідачами не надано суду будь-яких доказів, які б ставили під сумнів відповідність наданих прокурором копій спірного договору з додатковими угодами до нього їх оригіналам.

Судами обґрунтовано взято до уваги, що під час первинного розгляду даної справи відповідачами, які є сторонами спірного договору та удаваність якого вони заперечують, не було представлено оригіналу спірного договору та додатків до нього.

Отже, саме відповідачі як сторони спірного договору відповідно до визначеного чинним законодавством порядку ведення бухгалтерського та податкового обліків і фінансової звітності повинні забезпечувати збереження тексту договору, на умовах якого вони здійснюють визначені даним договором господарські операції та відображають їх у відповідних обліках.

При цьому, як встановили суди попередніх інстанцій на підставі власної оцінки доказів, сам факт укладення договору про спільну діяльність №31-1 від 04.10.2011 та додаткових угод до нього від 10.04.2014 і від 22.12.2015 відповідачами не заперечений та не надано ними будь-яких заперечень з приводу того, що вони укладені на інших умовах, ніж ті, що зафіксовані у доданих до позовної заяви копіях цих документів.

З урахуванням наведеного, касаційним судом не приймається посилання скаржника на порушення судами ч.6 ст. 91 ГПК, оскільки, за вищевикладених в попередніх абзацах обставин, фактично скаржник бездоказово ставить під сумнів документ, вчинений ним же самим з іншим відповідачем.

Подібного висновку щодо можливості за таких обставин розгляду справи за копією договору без дослідження його оригіналу дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №474/100/16-ц.

27. На підставі викладеного, аргументи, викладені в касаційній скарзі стосовно ухвалення судових рішень на підставі недопустимих доказів відхиляються Судом, як неспроможні для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки відповідачами не доведено факту не укладання спірного договору між ними, на умовах, зазначених в поданій прокурором копії договору, тоді як оригінал цієї угоди мав зберігатись саме у відповідачів, як контрагентів цього правочину.

28. Разом з цим, щодо суті даного господарського спору слід зазначити, що відповідно до усталеної практики Касаційного господарського суду при розгляді даної категорії спорів, викладеної, зокрема у постановах від 19.06.2019 у справах №923/496/18 і №920/22/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

29. Відповідно до ч.1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України):

"1. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини."

30. Правовідносини сторін у цій справі виникли з договору, який просить визнати недійсним прокурор в особі позивача з тих підстав, що цей договір за своєю правовою природою не є договором про спільну діяльність, а є договором оренди землі, укладеним з порушенням законодавства.

31. Відповідно до статті 1130 ЦК України:

"1. За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

2. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників."

Частиною першою статті 1132 ЦК України унормовано:

"1. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети."

Згідно з положеннями статті 1133 ЦК України:

"1. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

2. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками."

32. Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі", в редакції, від 17.02.2011, котра діяла з 12.03.2011 і була чинною на час виникнення спірних правовідносин:

"Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства."

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі":

"Істотними умовами договору оренди землі є:

об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

умови збереження стану об`єкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін;

умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки."

33. Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність договір оренди землі укладається на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

34. Разом з цим, однією з кваліфікуючих ознак договору про спільну діяльність є здійснення його сторонами спільно певної діяльності для досягнення спільної обумовленої мети, що може здійснюватися як за об`єднання вкладів учасників, так і без об`єднання їх вкладів.

35. Судами у даній справі на підставі власної оцінки умов спірного договору встановлено, що жодної спільної господарської мети сторони спірного правочину не мали, окрім здійснення відповідачем-2 господарської діяльності з сільськогосподарського товаровиробництва на земельній ділянці, що перебуває в постійному користуванні відповідача-1.

Можливість спільних дій відповідачів з метою, визначеною предметом цього договору, виключається у зв`язку з тим, що Мар`янівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів є неприбутковою установою, що унеможливлює досягнення сторонами договору розвитку їх підприємств та отримання прибутку.

За умовами спірного договору лише відповідач-2 отримує вигоду у вигляді виробленої сільгосппродукції, натомість набуття відповідачем-1 будь-яких прав на вироблену сільгосппродукцію не передбачено, узгоджено лише отримання від відповідача-2 фіксованої грошової суми.

Уклавши спірний договір, відповідач-1 надав передбачені ст.92 Земельного кодексу України права володіння та користування земельною ділянкою відповідачу-2, яким за умовами цього договору має здійснюватись обробіток землі та збір врожаю. А відповідач-1, у свою чергу, як свідчить п. 3.1 даного договору, отримує від відповідача-2 грошовий платіж в розмірі, який не може бути меншим від розміру орендної плати, встановленого чинним законодавством з урахуванням індексів інфляції на день розрахунків та змінами в законодавстві, згідно нормативно-грошової оцінки землі.

Таким чином, суди правомірно визначились, що відповідач-1 фактично передав відповідачу-2 на платній основі земельну ділянку, що перебуває у його постійному користуванні, а тому положення даного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

Отже оспорюваний договір за змістом фактичних відносин може вважатися договором оренди земельної ділянки, а неналежне оформлення в даному випадку відносин оренди й є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

36. Поряд з цим, згідно з висновками, викладеними у вищенаведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №474/100-16-ц, як і у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Відтак суди підставно визнали і те, що у відповідача-1, як постійного користувача спірною земельною ділянкою згідно з актом на право постійного користування земельною ділянкою №097060, відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності, позаяк особа, якій земельну ділянку надано у постійне користування із земель державної форми власності наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, право розпорядження - виключна компетенція власника.

37. Наведеним спростовуються посилання відповідача на помилковість прийнятих у справі судових рішень.

38. Щодо посилань відповідача на недотримання прокурором при зверненні з даним позовом ч.ч.3, 4 ст. 23 Закону Україин " Про прокуратуру" слід зазначити наступне.

Суди попередніх інстанцій на підставі власної оцінки матеріалів справи встановили, що, за твердженням прокурора, Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області не виконуються надані законом повноваження щодо здійснення контролю за використанням державного майна, внаслідок чого в період з 04.10.2011 (момент укладення договору про спільну діяльність) по 22.09.2017 (момент пред`явлення позову) Мар`янівська загальноосвітня школа І-Ш ступенів використовує земельну ділянку загальною площею 60 га, надану в постійне користування для навчально-дослідного господарства, в порушення законодавства, що свідчить, що уповноважений орган у сфері земельних відносин - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області протягом тривалого часу не здійснює захист інтересів держави та реалізацію наданих законом повноважень щодо визнання недійним договору про спільну діяльність, який укладено з порушеннями вимог чинного законодавства, що призводить до порушення майнових інтересів держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності.

Також встановлено, що у матеріалах справи міститься копія повідомлення Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області від 20.09.2017 за №01-91-2632вих.17, адресованого Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про підготовку для подання до Господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Однак дане повідомлення не містить інформації про його отримання Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області. У судовому засіданні, яке відбулось 10.10.2018, представник позивача підтвердив факт отримання листа прокуратури про представництво його інтересів, що зафіксовано у протоколі судового засідання від 10.10.2018. Матеріали справи свідчать, що позивач підтримує заявлений в його інтересах позов у повному обсязі та просив суд задовольнити вимоги прокурора.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правомірність та обґрунтованість звернення керівника Новомосковської місцевої прокурори Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до Господарського суду Дніпропетровської області з даним позовом та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Тобто, судами попередніх інстанцій здійснено оцінку даних доводів скаржника з викладенням відповідного мотивованого висновку.

39. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених скаржником, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу касаційної скарги.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

З урахуванням викладеного колегія суддів касаційного суду вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

40. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

41. На підставі викладеного, суд доходить висновку, що касаційну скаргу Мар`янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів необхідно залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

42. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Мар`янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2019 залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2018 у справі №904/8549/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський