Постанова

Іменем України

18 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 352/342/17

провадження № 61-40790св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , подану її адвокатом Лотоцьким Михайлом Васильовичем, на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2018 року у складі судді Струтинського Р. Р. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Матківського Р. Й., Фединяка В. Д., та ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Матківського Р. Й., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позовна заява мотивована тим, що вона визнана потерпілою у кримінальному провадженні за наслідками смерті у ДТП її чоловіка ОСОБА_5 .

Досудовим слідством встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 23 год. на автодорозі Стрий-Чернівці між населеними пунктами м. Івано-Франківськ та с. Павлівка Тисменицького району Івано-Франківської області ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «БМВ-316», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на своїй смузі руху вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , який внаслідок наїзду впав на смугу зустрічного руху, де на нього було вчинено наїзд зустрічним автомобілем марки «Кіа Rio», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 ; від отриманих тілесних ушкоджень її чоловік помер на місці події.

Відповідно до постанови старшого слідчого ОВС відділу розслідування ДТП СУ УМВС України в Івано-Франківській області від 14 листопада 2012 року кримінальну справу № 0329834 порушену за даним фактом за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України було закрито на підставі пункту 2 статті 6 КПК України (у редакції 1960 року) - за відсутності складу злочину.

Позивач вважає, що водіями ОСОБА_2 та ОСОБА_6 були порушені пункти 2.3, 12.3 ПДР України, внаслідок чого загинув пішохід ОСОБА_5

ОСОБА_2 на відшкодування шкоди надав їй 17 000,00 грн, які були витрачені на поховання чоловіка та встановлення пам`ятника, ОСОБА_3 матеріальної допомоги не надавав.

Втративши чоловіка, вона змушена самостійно виховувати та утримувати дитину, за відсутності підтримки чоловіка зменшився час на відпочинок, суттєво змінилися умови життя. Крім того, вона пережила стрес та душевні страждання внаслідок смерті чоловіка, у неї порушився сон, погіршився стан здоров`я, виникла невпевненість у майбутньому.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь спричинену їй моральну шкоду у розмірі 4 608 000,00 грн.

Короткий зміст судовихрішень

Рішенням Тисменицького районного суду від 03 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2018 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в дохід держави по 352,40 грн судових витрат з кожного.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідачами не доведено наявності умислу пішохода або наявності непереборної сили, тому на них як на володільців джерел підвищеної небезпеки відповідно до норм статей 1167, 1187 ЦК України покладається обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди незалежно від їх вини. Зі змісту постанови про закриття кримінальної справи вбачається, що дана ДТП сталася внаслідок необережних дій пішохода ОСОБА_5 , тому вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є підставними.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди виходили з того, що позивач безсумнівно зазнала моральних страждань, зумовлених глибокими емоційними переживаннями з приводу втрати чоловіка, однак заявлений розмір моральної шкоди є явно завищеним, тому, враховуючи відсутність вини відповідачів, те, що загиблий знехтував правилами безпеки руху, перебував у нетверезому стані, виходячи з принципу розумності і справедливості, стягнуто з відповідачів у солідарному порядку 50 000,00 грн моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційнихскарг

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - Лотоцький М. В. , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що відповідачі, не дотримуючись швидкісного режиму, правил дорожнього руху, а саме пунктів 2.3, 12.3, не вжили належних запобіжних заходів, щоб уникнути смертельних наслідків ДТП. Встановлений судами розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та достатності. Правильною для визначення розміру моральної шкоди є методика професора Ерделевського О. М .

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду у частині стягнення з нього 25 000,00 грн моральної шкоди, в іншій частині судове рішення залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що пішохід ОСОБА_5 умисно, порушуючи правила ПДР, переходив дорогу в темний час доби, в темному одязі, в невстановленому місці, не впевнившись в безпечності таких рухів, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, після того як ОСОБА_2 здійснив наїзд на пішохода, його тіло відкинуло на смугу зустрічного руху під колеса автомобіля ОСОБА_3 , що вказує на обставини непереборної сили. Тому в його діях відсутня вина у вчиненні ДТП та смерті пішохода, а відповідно відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Аргументи учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підтверджені матеріалами справи.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами установлено, що відповідно до копії постанови старшого слідчого в ОВС відділу розслідування ДТП СУ УМВС України в Івано-Франківській області від 14 листопада 2012 року про закриття кримінальної справи № 329834 на підставі пункту 2 статті 6 КПК України - за відсутністю складу злочину, 01 серпня 2012 року СУ УМВС України в Івано-Франківській області порушено кримінальну справу за фактом порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспортного засобу особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть ОСОБА_5 , за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Проведеним в даній кримінальній справі досудовим слідством встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 біля 23 год. на автодорозі Стрий-Чернівці між населеними пунктами м. Івано-Франківська та с. Павлівка Тисменицького району ОСОБА_2 , керуючи автомобілем автомобілем марки «БМВ-316», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись у напрямку до м. Калуша, на своїй смузі руху вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_5 . Внаслідок наїзду ОСОБА_5 впав на смугу зустрічного руху, де на нього відразу було вчинено наїзд зустрічним автомобілем марки «Kia Rio», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , який роз`їжджався із автомобілем марки «БМВ-316». Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_5 помер на місці події.

У висновку комісійної судово-медичної експертизи № 135 вказано, що смерть ОСОБА_5 наступила від закритої черепно-мозгової травми з множинними забійними ранами, саднами та синцями обличчя, крововиливами в м`які тканини волосистої частини голови, крововиливами під тверду та в м`які мозкові оболонки головного мозку.

Згідно з висновків медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивних речовин та стану сп`яніння від 28 травня 2012 року № № 339,340, в ОСОБА_2 і ОСОБА_3 сп`яніння немає.

Потерпіла ОСОБА_1 дала показання про те, що ОСОБА_5 є її чоловіком. Від шлюбу у них є дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1.

Також встановлено, що водій автомобіля «БМВ-316» ОСОБА_2 не володів технічною можливістю попередити дану ДТП шляхом застосування своєчасного екстренного гальмування з моменту виникнення безпеки для руху.

Водій автомобіля «Kia Rio» ОСОБА_3 не мав технічної можливості попередити дане ДТП шляхом застосування своєчасного екстренного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху.

Причиною настання даної ДТП стали такі обставини, при яких пішохід ОСОБА_5 перетинаючи проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху опинився в полі зору водія ОСОБА_2 на такій відстані до автомобіля «БМВ-316», що водій вже не володів технічною можливістю попередити дану ДТП.

Таким чином, розслідуванням кримінальної справи встановлено, що дана ДТП сталася внаслідок необережних дій пішохода ОСОБА_5 , який у темну пору доби на неосвітленій ділянці дороги, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп`яніння та будучи одягненим у темний одяг, як учасник дорожнього руху, не виділив себе на дорозі для своєчасного виявлення іншими учасниками дорожнього руху, переходив проїзну частину в недозволеному місці, не переконавшись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників дорожнього руху. При цьому пішохід ОСОБА_5 порушив вимоги пунктів 4.4; 4.7; 4.8; 4.14 Правил дорожнього руху України.

У висновку слідчого в ОВС відділу розслідування ДТП СУ УМВС України в Івано-Франківській області, викладеного у постанові від 14 листопада 2012 року зазначено, що ДТП трапилась унаслідок порушення ПДР України пішоходом ОСОБА_5 В діях водіїв автомобіля «БМВ-316» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 немає порушень ПДР України, які б сприяли виникненню ДТП і вони не мали технічної можливості попередити ДТП до моменту настання небезпеки для руху, тому склад злочину, передбачений частиною другою статті 286 КК України, в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутній (а. с. 9-11).

Із копії свідоцтва про одруження від 08 жовтня 2002 року НОМЕР_3 вбачається, що потерпілий ОСОБА_5 був чоловіком ОСОБА_1 (а. с. 12).

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що відповідачі, як особи, яка керували джерелом підвищеної небезпеки, повинні нести відповідальність за моральну шкоду, завдану такими джерелом, незалежно від наявності їх вини.

Відповідно до вимог частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ураховуючи наведене колегія суддів погоджується із висновками судів про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої загибеллю її чоловіка. При визначенні розміру моральної шкоди суди виходили із засад розумності та справедливості, з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань позивача та з урахуванням матеріального та сімейного стану відповідачів, їх осіб та обставин, що вони не мали технічної можливості уникнути наїзду на пішохода.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що судом не досліджено обставин наявності вини загиблого не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, оскільки звичайна необережність або вина, допущені потерпілим у ДТП не можуть впливати на розмір відшкодування або на звільнення від відшкодування в розумінні вимог статті 1193 ЦК України. Доказів грубої необережності пішохода ОСОБА_5 судом не встановлено.

Інші доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатом розгляду касаційних скарг

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , подану її адвокатом Лотоцьким Михайлом Васильовичем, ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко