Постанова

іменем України

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 387/1400/13-к

провадження № 51-2776км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М.І.,

суддів Луганського Ю.М., Фоміна С.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Барашкіної І.О.,

прокурора Цигана Ю.В.,

представника потерпілого Фільштейна В.Л.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Ісакова А.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Фільштейна Володимира Леонідовича на вирок Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2018 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013120140000436 від 29 квітня 2013 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Липняжка Добровеличківського району Кіровоградської області, жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1360 грн.

Відповідно до ст. 49 КК ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди в розмірі 901 грн 64 коп. та моральної шкоди - 3000 грн.

Прийнято рішення щодо процесуальних витрат.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за кримінальне правопорушення, вчинене за таких обставин.

28 квітня 2013 року приблизно о 17:30 ОСОБА_1 , перебуваючи поблизу власного будинку АДРЕСА_1 , під час сварки з ОСОБА_2 на ґрунті неприязних відносин умисно завдав йому два удари по голові руками, а потім ще один удар шматом цегли в лобну ділянку голови, чим заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 26 березня 2019 року залишив апеляційні скарги адвоката Ісакова А.М. в інтересах ОСОБА_1 та адвоката Фільштейна В.Л. в інтересах потерпілого ОСОБА_2 без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_2 - адвокат Фільштейн В.Л., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд справи у суді першої інстанції. На обґрунтування вимог представник потерпілого вказує, що кваліфікація дій засудженого є неправильною, оскільки під час досудового розслідування ОСОБА_1 було обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, а суд першої інстанції дії засудженого безпідставно перекваліфікував на ч. 2 ст. 125 КК, що, на думку адвоката Фільштейна В.Л., є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимими висновки судово-медичних експертиз від 18 червня 2013 року № 73 та від 22 квітня 2014 року № 90, за якими тілесні ушкодження, заподіяні ОСОБА_2 , класифіковано як тяжкі тілесні, небезпечні для життя в момент заподіяння. Натомість враховано висновки від 17 серпня 2017 року № 216/к та від 09 липня 2018 року №477-КЕ/2017пп, відповідно до яких потерпілому було завдано легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. ОСОБА_2 перебував на лікуванні понад 21 день, а тому отримані ним тілесні ушкодження є як мінімум середньої тяжкості. Апеляційний суд помилки місцевого суду не виправив, ухилився від оцінки допустимості висновків судово-медичних експертиз, відмовив у задоволенні клопотання про проведення комісійної судово-медичної експертизи та дійшов необґрунтованого висновку про залишення вироку суду першої інстанції без змін.

У запереченнях на касаційну скаргу адвокат Ісаков А.М. в інтересах ОСОБА_1 зазначає про необхідність часткового її задоволення в частині скасування оскаржуваних рішень і просить змінити судові рішення та застосувати до ОСОБА_1 положення ст. 8, ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 29, ч. 1 ст. 32 Конституції України, статей 3, 36 КК, а в задоволенні цивільного позову ОСОБА_2 - відмовити повністю.

Позиції учасників судового провадження

Представник потерпілого Фільштейн В.Л. у судовому засіданні висловив доводи на підтримання касаційної скарги і просив її задовольнити.

Засуджений ОСОБА_1 та захисник Ісаков А.М. під час касаційного розгляду, посилаючись на безпідставність вимог касаційної скарги, просили залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.

Прокурор у судовому засіданні висловив міркування про необґрунтованість касаційної скарги представника потерпілого та відсутність підстав для її задоволення.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За вимогами пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

З положень ст. 94 КПК видно, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, орган досудового розслідування дії ОСОБА_1 кваліфікував за ч. 1 ст. 121 КК як умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Разом з тим, під час судового розгляду зазначене обвинувачення не знайшло свого підтвердження.

Так, суд першої інстанції, перевіривши докази у кримінальному провадженні, проаналізувавши їх та надавши відповідну правову оцінку, дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковані неправильно, а тому змінив правову кваліфікацію кримінального правопорушення на ч. 2 ст. 125 КК.

При цьому суд врахував показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які бачили як ОСОБА_1 завдавав удар цеглиною ОСОБА_2 ; свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які підтвердили конфлікт між обвинуваченим та потерпілим; свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які проводили первинні обстеження потерпілого та оглядали відповідну медичну документацію; свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які підтвердили наявність тілесних ушкоджень в потерпілого. Також взяв до уваги протокол огляду місця події від 28 квітня 2013 року, де зафіксовано дані про наявність цегли та сонцезахисних окулярів на місці події; протокол огляду предметів від 25 травня 2013 року, за яким на належних ОСОБА_2 кофті білого кольору та джинсах синього кольору виявлено плями бурого кольору; протокол проведення слідчого експерименту від 25 травня 2013 року, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_2 відтворив обставини заподіяння йому тілесних ушкоджень; дані медичних карт № 8640,1853, виписних епікризів від 30 квітня 2018 року та 08 жовтня 2013 року.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновками експертів Комунального закладу «Кіровоградське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 18 червня 2013 року № 73 та від 27 травня 2014 року № 90 в ОСОБА_2 . констатовано тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Положеннями частин 1, 2 ст. 332 КПК визначено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо: 1) суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності; 2) під час судового розгляду виникли підстави, передбачені ч. 2 ст. 509 цього Кодексу; 3) існують достатні підстави вважати висновок експерта (експертів) необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.

Під час судового розгляду місцевий суд у зв`язку із суперечливістю медичних документів щодо виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень ухвалами від 04 травня, 25 липня 2016 року та 19 травня 2017 року задовольнив клопотання сторін та призначив повторні комісійні судово-медичні експертизи, за результатами яких було складено висновки експертів Комунального закладу «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» від 20 грудня 2016 року №129/к та від 17 серпня 2017 року № 216/к і встановлено ступінь тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_2 - легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Далі за результатами допиту експертів, з метою усунення суперечностей у висновках від 27 травня 2014 року № 90 та від 17 серпня 2017 року № 216/к, ухвалою суду першої інстанції від 30 жовтня 2017 року задоволено клопотання прокурора та призначено повторну комісійну судово-медичну експертизу. Відповідно до висновку експерта Обласного бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації від 09 липня 2018 року №477-КЕ/2017пп завдані ОСОБА_2 ушкодження належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Таким чином, допитавши експертів, надавши правову оцінку кожному з висновків експертів, навівши належні обґрунтування, місцевий суд правильно встановив, які з висновків підлягають застосуванню та вмотивовано поклав в основу вироку висновки експертів № 216/к та №477-КЕ/2017пп, оскільки під час проведення таких досліджень експертам було надано матеріали кримінального провадження і технічно удосконалені медичні дані, які надають змогу більш точно встановити характер і ступінь завданих ОСОБА_2 ушкоджень.

Разом із тим суд першої інстанції визнав висновки експертів № 73 та № 90 недопустимими доказами.

Наведене свідчить, що підставою для визнання зазначених доказів недопустимими була недостатність даних для надання відповідного висновку, а не порушення вимог процесуальної форми їх призначення чи проведення.

Згідно зі ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У частині 2 ст. 87 КПК надано перелік тих діянь, які суд безумовно зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, а саме: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит. Недопустимими є також докази, що були отримані: з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв`язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

Враховуючи, що жодної із вищезазначених у законі обставин для визнання доказів недопустимими судом не констатовано, визнання висновків експертів № 73 та № 90 недопустимим доказом з огляду на недостатність вихідних даних не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону. У такому разі суд вправі надавати іншу правову оцінку доказу, у тому числі не брати його до уваги, навівши ґрунтовні мотиви свого рішення, але не визнавати його недопустимим. Проте з огляду на обставини цієї справи Верховний Суд вважає, що це порушення в даному випадку не є істотним, оскільки після надання правової оцінки кожному з висновків процесуальне визнання висновків експертів № 73 та № 90 недопустимими не вплинуло на суть прийнятого судового рішення.

Суд також вважає безпідставними доводи у касаційній скарзі представника потерпілого щодо перебування ОСОБА_2 на лікуванні понад 21 день, оскільки матеріалами кримінального провадження, зокрема висновками експертів та медичною документацією, не підтверджено безпосереднього взаємозв`язку такої тривалості лікування ОСОБА_2 з отриманими потерпілим тілесними ушкодженнями внаслідок протиправних дій ОСОБА_1

Отже, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК, а тому посилання представника потерпілого на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду належить наводити мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Так, за результатами перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що, не погоджуючись із вироком Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2018 року, адвокат Фільштейн В.Л. в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції у повному обсязі перевірив доводи в апеляційній скарзі і дав на них вичерпні відповіді. Висновки апеляційного суду належним чином мотивовано, в тому числі й щодо відмови у задоволенні клопотання про призначення комісійної судово-медичної експертизи, вважати їх необґрунтованими чи сумнівними підстав немає. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК. Викладені у касаційній скарзі представника потерпілого доводи є аналогічними тим, що наведені в апеляційній скарзі, вони були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який зазначив про відсутність порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи в суді першої інстанції та дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які би були підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги представника потерпілого - адвоката Фільштейна В.Л. та скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2018 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Фільштейна Володимира Леонідовича - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

М.І. Ковтунович Ю.М. Луганський С.Б. Фомін