П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 210/2104/16-ц

Провадження № 14-597цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно), правонаступником якого є Криворізьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 8 червня 2016 року у складі судді Чайкіна О. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року у складі суддів Барильської А. П., Ляховської І. Є., Михайлів Л. В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до відділення Фонду про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він працював у період з 19 червня 1981 року по 7 березня 1997 року на шахті ім. Артема Виробничого об'єднання «Кривбасруда» (далі - ВО «Кривбасруда»), з 31 березня 1997 року по 1 червня 2004 року на шахті «Родіна» Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат») та отримав професійне захворювання, у зв'язку із чим висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 29 вересня 2002 року йому первинно встановлено 25 % втрати професійної працездатності безстроково. Посилаючись на те, що внаслідок захворювання він змушений переносити хронічні фізичні страждання - біль у попереково-крижовому відділі хребта, плечових суглобах, оніміння в руках та ногах, періодичні судоми, у зв'язку з чим для підтримання стану здоров'я вимушений постійно лікуватися; постійно відчуває дискомфорт та неповноцінність серед оточуючих, позивач просив стягнути з відділення Фонду на свою користь 275 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності.

Заперечуючи проти позову, відділення Фонду послалося на те, що відповідальним за заподіяння моральної шкоди є підприємство, на якому працював позивач, тому відділення Фонду не є належним відповідачем у справі. Відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань не є страховою виплатою, а тому відсутні підстави для покладення на відділення Фонду обов'язку здійснити таку виплату. Позивач не надав доказів заподіяння моральної шкоди на вказану суму. Оскільки позов пред'явлено до суб'єкта владних повноважень, то цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 8 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відділення Фонду на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 12 000 грн без утримання податку з доходу фізичних осіб та судовий збір у сумі 551,20 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції на підстав статей 21, 28 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-ХІV) дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про обов'язок відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку із втратою ним професійної працездатності. Оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача 29 вересня 2002 року - дати встановлення висновком МСЕК втрати працездатності, то її відшкодування має здійснюватися саме відповідачем. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

У серпні 2016 року відділення Фонду звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 8 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Також відділення Фонду подало клопотання про зупинення виконання судових рішень.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що обов'язок відшкодовувати моральну шкоду покладено на власника або уповноважений орган (роботодавця). Позивач висновками відповідних медичних установ не довів факту завдання йому моральної шкоди. Позов подано до суду у 2016 році, тому право в позивача на відшкодування моральної шкоди могло виникнути лише у 2016 році за умови встановлення органами МСЕК факту завдання моральної шкоди. Відповідно до вимог статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позовна давність у разі завдання працівникові моральної шкоди внаслідок небезпечних чи шкідливих умов праці, становить три місяці. Згідно із частиною восьмою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та КЗпП. Визначений судом розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості. Крім того, відділення Фонду є суб'єктом владних повноважень, тобто органом державної влади, який здійснює владні управлінські функції, а тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку із чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2016 року відкрито провадження у справі та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження.

У зв'язку з набранням чинності 15 грудня 2017 року Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою цього ж суду від 21 листопада 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що судові рішення у ній оскаржуються, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції (частина шоста статті 403 ЦПК України).

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_3 працював у період з 19 червня 1981 року по 7 березня 1997 року на шахті ім. Артема ВО «Кривбасруда», з 31 березня 1997 року по 1 червня 2004 року на шахті «Родіна» ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат».

Відповідно до акта розслідування хронічного професійного захворювання від 19 липня 2002 року № 13/2002 ОСОБА_3 встановлено наявність професійного захворювання - вібраційної хвороби першого-другого ступеню з вегетативно-сенсорною полінейропатією, зовнішнім епікондилезом плечей з вираженим больовим синдромом та попереково-крижовим радикулярним синдромом із зазначенням його причини - роботи впродовж 21 року в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на зазначених підприємствах.

Згідно з висновком МСЕК від 29 вересня 2002 року № 00016889 ОСОБА_3 первинно встановлено 25 % втрати професійної працездатності безстроково.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно із частиною першою статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у вказаній редакції).

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 21 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, умовою розгляду вимоги про відшкодування моральної шкоди за правилами адміністративного судочинства є те, щоб така шкода була заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

У цій справі спірні правовідносини пов'язані з відшкодуванням позивачеві моральної шкоди, заподіяної внаслідок часткової втрати ним професійної працездатності. Така вимога заявлена ним на підставі Закону № 1105-ХІV. Частиною третьою статті 28 цього Закону в редакції, чинній на час настання страхового випадку та встановлення ОСОБА_3 висновком МСЕК часткової втрати працездатності, передбачено, що за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Вимог про вирішення публічно-правового спору (оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень) ОСОБА_3 до відділення Фонду не заявляв.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо інших наведених у касаційній скарзі доводів Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом № 1105-ХІV.

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІVповинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Частинами першою, третьою статті 28 Закону № 1105-ХІVу редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_3 висновком МСЕК від 29 вересня 2002 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону № 1105-ХІVу зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону № 1105-XIV визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237? КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон № 1105-ХІV, в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року

№ 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Тому ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, чинній на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв'язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача.

Відділення Фонду стверджує, що позивач пропустив передбачений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору.

Разом з тим згідно з пунктом 3 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Оскільки зазначений спір стосується здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, на таку вимогу позовна давність не поширюється, а наведені у касаційній скарзі доводи про те, що до цієї вимоги застосовується передбачена у частині першій статті 233 КЗпП України спеціальна позовна давність у три місяці, є помилковими.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, установивши в судовому засіданніфакт заподіяння моральної шкоди позивачеві у зв'язку із частковою втратою професійної працездатності, а також ті обставини, що позивач переніс зменшення обсягу трудової діяльності, був змушений пройти курс лікування, зазнає фізичних страждань, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації життя, дійшов правильних висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями здійснювати перевірку обставин, установлених судами попередніх інстанцій.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 8 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2016 року відкрито провадження у справі та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження, то виконання цього рішення підлягає поновленню.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 8 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 8 червня 2016 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Н. П. Лященко

Судді:

Н. О. Антонюк

О. Б. Прокопенко

С. В. Бакуліна

Л. І. Рогач

В. В. Британчук

І. В. Саприкіна

Д. А. Гудима

О. М. Ситнік

О. С. Золотніков

О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко

В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв

О. Г. Яновська

Л. М. Лобойко