Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 335/11779/16-ц

провадження № 61-16940св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представник позивача - ОСОБА_3,

відповідач - Міністерство оборони України,

представники відповідача: Куртмоллаєв Асан Енверович, Зінченко Сергій Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Апаллонової Ю. В. від 12 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів:

Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Воробйової І. А., від 02 лютого 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що позивач у період часу з 19 листопада

1987 року по 19 лютого 1989 року проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан в складі діючої армії в період бойових дій.

У 1987 році при виконанні службового обов'язку в Демократичній Республіці Афганістан, в результаті підриву на міні, отримав множинне поранення голови, лівої руки, спини, контузію, проявом якої стали шкіряні рубці на голові, на лівій кісті, на спині, післятравматична та дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІII ступеню, прогресуючий кризовий перебіг, з вираженим астенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією з частими судинними кризами змішаного характеру, мнестичним зниженням, емоційно - вольовою нестійкістю, післятравматичний цереборальний арахноїдит з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією ІІ-ІІІ ступеню, стійко - вираженим цефалічним синдромом, що підтверджено медичними та військово-обліковими документами.

У зв'язку з травмою, отриманою під час захисту Вітчизни, порушено його нормальний стан, він позбавлений можливості реалізовувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання. Постійно виникає головна біль при зміні погоди, фізичному навантаженні, запаморочення, похитування при ході, значне погіршення пам'яті, зниження слуху, працездатності, дратівливість, порушення сну, загальна різка слабкість.

За результатами огляду за висновками медико-соціальної експертної комісії була встановлена третя група інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя

від 12 грудня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 30 тис. грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обов'язок держави відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду покладається саме на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління. Встановлена ОСОБА_2 друга група інвалідності є наслідком захворювання, пов'язаного із проходженням військової служби, а тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 02 лютого 2017 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України відхилено. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, врахувавши тяжкість вимушених змін у житті позивача, правильно визначив розмір моральної шкоди і стягнув її з Міністерства оборони України.

У березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга Міністерства оборони України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача, а також наявності причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та завданою шкодою. Відповідно до чинного законодавства позивач не є військовослужбовцем. Крім того, Міністерство оборони України вважає, що держава Україна не повинна відповідати за спричинення моральної шкоди позивачу під час проходження військової служби у Демократичній Республіці Афганістан у зв'язку з тим, що Україна не є правонаступником армії Радянського Союзу, а Міністерство оборони України не є правонаступником Міністерства оборони СРСР. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та не врахували, що військова служба пов'язана із захистом Вітчизни, а тому військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та грошові компенсації. Моральні страждання за виконання військового обов'язку вже враховані чинним законодавством.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 у період часу з 19 листопада 1987 року по 19 лютого 1989 року проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан в складі діючої армії в період бойових дій.

У 1987 році при виконанні службового обов'язку в Демократичній Республіці Афганістан, в результаті підриву на міні, отримав множинне поранення голови, лівої руки, спини, контузію, проявом якої стали шкіряні рубці на голові, на лівій кісті, на спині, післятравматична та дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІII ступеню, прогресуючий кризовий перебіг, з вираженим астенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією з частими судинними кризами змішаного характеру, мнестичним зниженням, емоційно - вольовою нестійкістю, післятравматичний цереборальний арахноїдит з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією ІІ-ІІІ ступеню, стійко - вираженим цефалічним синдромом, що підтверджено медичними та військово-обліковими документами (а. с. 9-20).

Відповідно до частини першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня

1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) не взяли до уваги, що позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди.

Встановивши, що ОСОБА_2 набув захворювання, контузію, які стали підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності, під час проходження військової служби у складі Радянської армії на території Демократичної Республіки Афганістан, де велись бойові дії, суди не врахували, що підстави для покладення обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після участі позивача у бойових діях і отримання поранень, відсутні.

Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося також те, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, передбаченими цими законами, в тому числі, право на які виникає у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.

У результаті розгляду справи судами не встановлено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв'язку між пораненням, контузією і захворюваннями позивача, які настали внаслідок проходження військової служби у Демократичній республіці Афганістан у складі діючої армії у період бойових дій, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України. За таких обставин, з урахуванням вимог статей 1167, 1174, 1175 ЦК України, підстави для покладення на Міністерство оборони України відповідальності за завдану позивачу шкоду відсутні.

Посилання судами на постанову Верховного Суду України від 21 жовтня

2014 року у справі № 3-86гс14 на підтвердження правильності позиції у цій справі є безпідставним, оскільки Верховний Суд України у своїй постанові вказав про наявність підстав для покладення на Міністерство оборони України обов'язку відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час (як джерела підвищеної небезпеки, яке перебуває у віданні міністерства), та шкоду, яку було заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень. Тобто, судами у справі № 3-86гс14 було встановлено протиправність дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень. Таких обставин при розгляді справи, рішення в якій оскаржуються, встановлено не було.

Колегія суддів звертає увагу й на те, що причини, які викликали захворювання позивача, мали місце до набрання чинності Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ЦК України.

Ураховуючи те, що обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії Першої судової палати суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня

2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 лютого 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є.В. Синельков

С.Ф. Хопта

Ю.В. Черняк