Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 761/7795/17

провадження № 61-969св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: КратаВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Факти та коментарі», ОСОБА_5, ОСОБА_6, Київська міська прокуратура № 6,

третя особа - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_8, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року у складі судді: Осаулова А. А. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року у складі суддів: Білич І. М., Шахової О. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Редакції газети «Факти та коментарі», журналіста ОСОБА_5, ОСОБА_9, Київської міської прокуратури №6, третя особа - ОСОБА_7, про захист честі, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Позивач звертаючись у березні 2017 року до суду з вищевказаним позовом ставив питання про визнання недостовірною, та такою, що не відповідає дійсності інформацію, опубліковану в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» в газеті «Факты и комментарии» (випуск НОМЕР_1, а саме: «ОСОБА_9 никаких договоров не подписывала, а также квартир на АДРЕСА_3 не продавала; гражданин ОСОБА_4 являеться фигурантом уголовного производства; гражданин ОСОБА_4 вместе с гражданином ОСОБА_11 пытались обжаловать арест наложенный на квартиры на АДРЕСА_4». Позивач також просив суд зобов'язати відповідачів відновити становище, яке існувало до порушення шляхом оприлюднення інформації про спростування вказаних у газеті даних через опублікування відповідних відомостей в наступному випуску вказаної газети та зазначенням про те, що вказана у цій статті інформація є недостовірною.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 жовтня 2010 року позивач придбав у ОСОБА_9 шляхом укладення відповідних договорів квартири за адресами: АДРЕСА_1 та у АДРЕСА_2. У подальшому йому стало відомо про вихід ІНФОРМАЦІЯ_2 року випуску газети «Факти та Коментарі» та розміщення у ній статті журналіста ОСОБА_5 із вказаним змістом, що підлягає визнанню судом недостовірною інформацією, зважаючи на існування висновку експерта № 14164 від 29 вересня 2014 року про підписання вказаних договорів купівлі-продажу саме ОСОБА_9

Поширені відповідачами щодо позивача відомості порушують його права, ділову репутацію, носять негативний та образливий характер щодо його моральних якостей як законослухняного громадянина. Слова у цій статті «фігурант» у застосуванні до позивача є неправдивими, оскільки він підозрюваним по жодному з кримінальних проваджень не являється. Слова у статті про те, що позивач намагався зняти арешт як фігурант по справі є неправдивою та порушує немайнові права позивача щодо його честі, гідності та ділової репутації і моральних якостей. Уся викладена щодо позивача інформація носить неправдивий характер та дискредитує його у громадській думці з точки зору дотримання ним законів України, а тому він вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що у зв'язку зі внесенням з 27 березня 2014 року змін до ЦК України, зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частину 3) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачами та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку. Позивачем в судовому засіданні не доведено, що уся поширена відповідачами у викладеному ними тексті позові у наведеному контексті в порушує особисті немайнові права позивача, або завдала шкоди його особистим немайновим благам, або перешкоджає займатись будь-якою діяльністю чи стало наслідком звільнення позивача із займаної посади, а оціночні судження спростуванню не підлягають. При цьому, висловлювання «фігурант» суд вважав оціночним судженням, оскільки воно не містять конкретних даних щодо оцінки дій позивача в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій, а факт проведення обшуків у його помешканні чи намагання оскаржити арешт на квартири не є такими, що порочать честь і гідність позивача.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року залишене без змін.

Ухвала мотивована тим, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Відповідачами було доведено факт вчинення позивачем дій щодо оскарження накладеного арешту на майно (витяги з Реєстру судових рішень та ухвал слідчих суддів протягом липня - вересня 2015 року).

У грудні 2017 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_8 подав касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року, в якій просить оскаржені рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що інформація, яка опублікована в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» в газеті «Факты и комментарии» містить очевидно негативний характер відносно ОСОБА_4 Окрім цього суди безпідставно не застосували статтю 277 ЦК України, з якої хоч і виключили частину третю щодо обов'язку відповідача довести достовірність поширеної інформації, але в судовій практиці презумпція поширення недостовірної інформації продовжує застосовуватися. Проте відповідачі не довели, що поширена інформація є достовірною.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У березні 2018 року ОСОБА_9 через представника ОСОБА_12 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить оскаржені рішення залишити без змін, а касаційну скаргу відхилити. Відзив мотивований обґрунтованістю та законністю оскаржених рішень та безпідставністю позовних вимог.

У березні 2018 року ОСОБА_9 через представника ОСОБА_13 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить оскаржені рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Відзив мотивований обґрунтованістю та законністю оскаржених рішень та безпідставністю позовних вимог. Акцентується увагу, що поширена інформація не завдає шкоди особистим немайновим правам позивача та позивачем не доведено, що поширена інформація є недостовірною. Позивач намагається використати судове рішення про спростування інформації для створення преюдиції в інших справах.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що в газеті «Факты и комментарии (выпуск НОМЕР_2.) в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», на розвороті зазначено, що слова інтерв'ю:

- ОСОБА_9: «Но ведь я не ездила к нотариусу и ничего не продавала! У меня же есть доказательства. 14 июня я была на Кипре. У меня сохранились авиабилеты. Никакой договор я не подписывала»;

-заступника керівника Київської місцевої прокуратури №6 ОСОБА_7: «В ходе обысков у фигурантов уголовного производства ОСОБА_11 и ОСОБА_4 были изъяты вещи и предметы, которые принадлежат потерпевшим. На квартиры по АДРЕСА_5 наложен арест, которые фигуранты не раз пытались обжаловать».

Суди, відмовляючи в задоволенні позову, зробили висновок, що вислови ОСОБА_9, як і весь текст її інтерв'ю журналісту не містять у собі посилань на прізвище позивача «ОСОБА_4», відтак не можуть вважатися такими, що стосується позивача, порушують його особисті немайнові права як законослухняного громадянина, або завдають шкоди відповідним особистим його немайновим благам, чи перешкоджають особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, відтак спростуванню в розумінні вимог статей 277, 278 ЦК України не підлягають. Вживання у коментарі прокурора Київської міської прокуратури № 6 ОСОБА_7 слова «фігурант», є оціночним судженням, оскільки не містить конкретних даних щодо оцінки дій позивача в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Колегія суддів погоджується із цими висновками судів з таких підстав.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

З урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів погоджується із висновками судів про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено, що поширена інформація є недостовірною, а оціночні судження не підлягають спростуванню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_8, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель