Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 188/1367/15-ц

провадження № 61-6766св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Хопти С. Ф.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5, ОСОБА_6, комунальне підприємство «Редакція районної громадсько-політичної газети «Степова Зоря» Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Бурди П. О., від 15 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Прозорової М. Л., Максюти Ж. І., Макарова М. О., від 15 листопада 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, комунального підприємства «Редакція районної громадсько-політичної газети «Степова зоря» Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області» в особі засновника Петропавлівської районної ради (далі - КП «Редакція районної громадсько-політичної газети «Степова зоря») про захист честі, гідності та спростування недостовірної інформації, та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на першій сторінці громадсько-політичної газети Петропавлівського району «Степова зоря» було розміщено статтю автора ОСОБА_6 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2». Зміст цієї статті полягає в тому, що з чужих орендованих полів Петропавлівського району скошуються та вивозяться посіви насіння, тобто вчиняється крадіжка.

В абзаці шостому цієї статті зазначено: «Один із затриманих, водій ОСОБА_5 каже, що йому запропонували підзаробити». ОСОБА_5 розповідав, що він не здогадувався про те, що бере участь у крадіжці, та вказував на замовника, а саме зазначив, що скосити та перевезти насіння його просив ОСОБА_4. Тобто, у цій статті зі слів ОСОБА_5 йдеться про те, що позивач просив ОСОБА_5 скосити та перевезти насіння з чужого поля, отже, став замовником крадіжки посіву з чужого поля.

Позивач зазначав, що він не пропонував підзаробити ОСОБА_5 шляхом скошування та вивезення насіння з чужих полів.

Вказана інформація не відповідає дійсності та є недостовірною і такою, що принижує його честь, гідність як громадянина, оскільки характер висловлювань в статті створює негативне відношення до нього, а саме, як до злочинця, який займається крадіжками чужих посівів.

Вказував на те, що внаслідок розповсюдження неправдивої інформації йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, в зв'язку з протиправною поведінкою по відношенню до нього та приниженням його честі та гідності, яку оцінює у 10 000 грн.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просив визнати недостовірною та такою, що принижує його честь і гідність інформацію про те, що позивач просив ОСОБА_5 скосити та перевезти насіння та зобов'язати ОСОБА_6 та КП «Редакція районної громадсько-політичної газети «Степова зоря» спростувати вказану недостовірну інформацію тим же шляхом, що вона і була розповсюджена, а саме: опублікувати у наступному номері на першій сторінці громадсько-політичної газети «Степова зоря» Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області статтю ОСОБА_6, в якій буде розміщено вибачення відповідачів за розповсюдження вказаної недостовірної інформації, та зазначено, що інформація поширена у випуску НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 громадсько-політичної газети «Степова зоря» Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області в статті ОСОБА_6 «ІНФОРМАЦІЯ_2» про те, що позивач просив ОСОБА_5 скосити та перевезти насіння є недостовірною та позивач не просив ОСОБА_5 скосити та перевезти насіння; стягнути солідарно з відповідачів на його користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь і гідність ОСОБА_4, інформацію, опубліковану у випуску НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 громадсько-політичної газети «Степова зоря» Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області в статті ОСОБА_6 «ІНФОРМАЦІЯ_2» про те, що ОСОБА_4 просив ОСОБА_5 скосити та перевезти насіння.

Зобов'язано ОСОБА_6 та КП «Редакція районної громадсько-політичної газети «Степова Зоря» Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області» спростувати недостовірну інформацію, поширену у випуску НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 громадсько-політичної газети «Степова зоря» Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області в статті ОСОБА_6 «ІНФОРМАЦІЯ_2» про те, що ОСОБА_4 просив ОСОБА_5 скосити та перевезти насіння, тим же шляхом, що вона і була розповсюджена, а саме: опублікувати у наступному номері на першій сторінці громадсько-політичної газети «Степова зоря» Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області статтю ОСОБА_6, у якій буде зазначено, що інформація, поширена у випуску НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 громадсько-політичної газети «Степова зоря» Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області в статті ОСОБА_6 «ІНФОРМАЦІЯ_2» про те, що ОСОБА_4 просив ОСОБА_5 скосити та перевезти насіння є недостовірною та ОСОБА_4 не просив ОСОБА_5 скосити та перевезти насіння.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не довели суду належними та допустимими доказами наявність злочинної змови позивача з третіми особами та ОСОБА_5 на викрадення насіння соняшника з поля, орендованого ОСОБА_8

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що поширена про позивача інформація є недостовірною та порочить його честь та гідність, ставить під сумнів його ділову репутацію.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, визнавши недостовірною та такою, що принижує честь і гідність ОСОБА_4, інформацію, опубліковану у випуску НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 громадсько-політичної газети «Степова Зоря» Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області та зобов'язавши спростувати недостовірну інформацію.

У грудні 2016 року ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач не довів, що інформація, поширена у статті, опублікованій у випуску НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 громадсько-політичної газети «Степова Зоря» Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області, є недостовірною.

При цьому суди не застосували практику Європейського суду з прав людини та не врахували, що інформація, яку вважає недостовірною позивач, не є висновками самого журналіста, оскільки має місце переказування інформації з чужих слів.

Крім того, суд першої інстанції керувався частиною третьою статті 277 ЦК України, яка була виключена на підставі Закону від 27 березня 2014 року.

Суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання громадсько-політичної газети Петропавлівського району «Степова зоря» та приєднав для ознайомлення диск з сюжетом телеканалу «112 Україна», на підставі якого і готувалась спірна стаття, однак не взяв його до уваги та повернув диск відповідачу.

У січні 2017 року ОСОБА_4 подав відзив (заперечення) на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами установлено, що у випуску НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 громадсько-політичної газети «Степова Зоря» Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області в статті ОСОБА_6 «ІНФОРМАЦІЯ_2», розміщеній на першій сторінці, як свідчення ОСОБА_5 про замовника крадіжки врожаю з орендованого ОСОБА_8 поля, опублікована така фраза: «Скосити та перевезти насіння просив ОСОБА_4, а я й гадки не мав, що косимо на чужому полі».

Факт поширення відповідачами відомостей, які ОСОБА_4 вважав недостовірними, підтверджується оригіналом примірника випуску НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 громадсько-політичної газети «Степова Зоря» Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області та визнається відповідачами (а. с. 34).

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Визнаючи недостовірною інформацію, опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_1 у громадсько-політичній газеті «Степова зоря», суд керувався частиною третьою статті 277 ЦК України, згідно з якою негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Разом із тим, суд першої інстанції не врахував, що частина третя статті 277 ЦК України була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 27 березня 2014 року № 1170-VII і не має зворотної дії в часі на підставі частини першої статті 58 Конституції України.

Отже, судом неправильно застосовано норму матеріального права.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернув та залишив рішення без змін.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач повинен доводити факт поширення інформації, а відповідач зобов'язаний надати належні докази про те, що поширена ним інформація є достовірною.

Заперечуючи проти позову та посилаючись на достовірність поширеної інформації, автор статті ОСОБА_6 зазначала, що інформація була поширена у статті з іншого джерела - сюжету телеканалу «112 Україна», який стосувався обставин скошування врожаю з поля, орендованого ОСОБА_8, який був в ефірі ІНФОРМАЦІЯ_3.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, дослідив та надав оцінку лише частині сюжету телеканалу «112 Україна», а саме інтерв'ю позивача телевізійному каналу «112 Україна», однак не досліджував увесь сюжет.

Судом апеляційної інстанції приєднано для ознайомлення диск з сюжетом телеканалу «112 Україна» про обставини, які стосуються предмета позову, на підставі якого і готувалась спірна стаття, однак суд не прийняв до уваги зазначений сюжет, не надав вказаному доказу будь-якої правової оцінки та диск повернув відповідачу.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Стаття 10 Конвенції захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу; та надають «достовірну та точну» інформацію, як того вимагає журналістська етика. (Рішення у справі «Ліндон, Очаковський Лоуренс і Джулай проти Франції» (Lindon, Otchakovsky Laurens and July v. France) [ВП], заяви №№ 21279/02 136448/02, п. 67, ECHR 2007, і «Педерсен Баадсгаард проти Данії» (Pedersen and Baadsgaard v. Denmark) [ВП], заява № 49017/99, п.78, ECHR 2004X1).

Повідомлення новин, засноване на інтерв'ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення у справі «The Observer and The Guardian v. The United Kingdom», від 26 листопада 1991 року, п. 59, Series А no. 216).

У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин.

Українське законодавство надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу. Суд звертає увагу на те, що це положення у загальному плані відповідає його підходу до свободи журналістів поширювати висловлювання, зроблені іншими (рішення від 23 вересня 1994 року у справі «Йерзільд проти Данії» (Jersild v. Denmark), п. 35, Series А, № 298 та рішення у справі «Тома проти Люксембургу» (Thoma v. Luxembourg), заява № 38432/97, п. 62, ECHR 2001-III).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, на вказані норми права уваги не звернув та не перевірив, чи є інформація, яку просить визнати недостовірною ОСОБА_4, висновками самого журналіста, чи вказана інформація була поширена з джерела іншого засобу масової інформації - сюжету телевізійного каналу «112 Україна».

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

Так, заперечуючи проти звинувачень у статті, опублікованій у громадсько-політичній газеті «Степова Зоря», ОСОБА_4 зазначав, що вважає звинувачення на свою адресу політичним замовленням, оскільки він очолює районний штаб провладної партії (а. с. 34). Ці обставини підтверджуються також відеозаписом інтерв'ю позивача телевізійному каналу «112 Україна» (а. с. 79).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Крім того, у пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» та пункті 46 рішення цього суду від 15 липня 2010 року в справі «Газета «Україна-Центр» проти України» (заява № 16695/04) наголошено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об'єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність.

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, тим не менш, її обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій.

Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про питання, які становлять суспільний інтерес.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не перевірив доводи позивача про те, що він є публічною особою і звинувачення у скошуванні посівів вважає політичним замовленням.

Таким чином, під час нового розгляду справи, суду необхідно врахувати вищенаведені вимоги норм права, надати належну правову оцінку доказам та ухвалити рішення згідно з вимогами закону.

Відповідно до пункту 1 частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

С. Ф. Хопта

Судді:

О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк