Постанова

Іменем України

15 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 357/14462/14-к

провадження № 51-629км17

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Яковлєвої С.В.,

за участю секретаря судового засідання Замкового І.А.,

прокурора Кулаківського К.О.,

виправданого ОСОБА_1,

захисників БатуриП.О., Куца І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 серпня

2016 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 5 жовтня 2016 року та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 5 жовтня 2016 року в кримінальному провадженні №12013100010000195 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Єреван, Вірменія, та жителя АДРЕСА_2), зареєстрованого в АДРЕСА_3, такого, що судимостей не має,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 серпня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано його у зв'язку з недоведеністю вчинення злочину, передбаченого

ст. 3 ст. 286 КК.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 5 жовтня 2016 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 22 червня 2013 року о 19:30, керуючи технічно справним автомобілем "Range Rover", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по проїзній частині автодороги Київ - Одеса, біля с. Черкаса Білоцерківського району Київської області зі сторони м. Одеси в напрямку м. Києва з перевищенням допустимої відповідно до п. 12.4 Правил дорожнього руху України (далі-ПДР) для цієї ділянки дороги швидкості, що становила не менше ніж 137 км/год., на 98-му кілометрі + 107.36 м в порушення й недотримання вимог пунктів 1.3.; 1.5; 2.3б; 10.1; 11.2; 12.3 та 12.9.б ПДР змінив напрямок руху та здійснив маневр перестроювання, внаслідок чого вчинив зіткнення з автомобілем марки «ВАЗ-2107», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, який в цей час рухався з протилежного напрямку і виконував маневр у вигляді розвороту. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій та двоє пасажирів цього автомобіля ОСОБА_5 та ОСОБА_6 загинули на місці події.

Виправдовуючи ОСОБА_1, суд зазначив, що орган досудового розслідування не встановив, а прокурор не надав суду беззаперечних належних та допустимих доказів на доведення його винуватості й для цього вичерпано можливості їх отримання. Зокрема, висновок судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 6626/10170 від 31 жовтня 2013 року в частині визначення швидкостей руху автомобілів, за участю яких сталася ДТП, суд визнав недопустимим доказом з огляду на суперечливість використаних експертом під час дослідження вихідних даних та їх неузгодженість із сукупністю інших доказів у справі.

Посилаючись на доктрину "плоди отруєного дерева" з практики Європейського суду з прав людини, суд визнав недопустимим і висновок автотехнічної експертизи № 9-8 від 21 липня 2014 року, оскільки його дані є похідними від висновків, здобутих при проведенні вищезгаданої експертизи, попередньо визнаної недопустимим доказом. Враховуючи висновку комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №14415-14417/14-52 від 31 січня

2015 року та судової автотехнічної експертизи № 19155/15-52 від 29 січня

2016 року про відсутність технічної можливості у водія ОСОБА_1 уникнути зіткнення з автомобілем «ВАЗ-2107» під керуванням ОСОБА_4, дії якого

не відповідали вимогам п. 10.4 ПДР, суд виправдав ОСОБА_1 на підставі

п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК, оскільки в ході судового розгляду не було доведено,

що обвинуваченим вчинено злочин, передбачений ч. 3 ст. 286 КК.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі та доповненнях до неї прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, вказує на незаконність постановлених судами першої та другої інстанцій судових рішень щодо ОСОБА_1 із підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК. Прокурор посилається на: неналежну оцінку судом всієї сукупності доказів; безпідставність визнання окремих висновків судових експертиз недопустимими доказами; недотримання судом першої інстанції принципу змагальності (що проявилося у безпідставній дворазовій відмові прокурору в задоволенні клопотання про проведення комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи); порушення апеляційним судом засади безпосередності дослідження доказів (який невмотивовано відмовив у клопотанні прокурора про повторне дослідження доказів на підставі ч. 3 ст. 404 КПК на підтвердження прохання прокурора, заявленого в апеляційній скарзі, про постановлення цим судом свого вироку). Прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки цей суд не спростував доводи прокурора про визнання недопустимими доказами висновку експертів від 31 січня 2015 року на підставі частин 9-12

ст. 290 КПК та висновку експертів від 29 січня 2016 року з підстави, що в його основу покладено попередній висновок. Прокурор стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано положень статей 22, 23, 86, 92, 94, 95, 290, 358, 370, 374 КПК, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 3 ст. 286 КК. З огляду на це просить судові рішення у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 на підставі

ч. 1 ст. 412 КПК скасувати й призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Зі змісту касаційної скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, вбачається його незгода з рішенням суду апеляційної інстанції, яке, на його думку, не відповідає вимогам ст. 419 КПК та є лише відтворенням тексту виправдувального вироку місцевого суду без будь-якого аналізу та оцінки доводів, наведених в апеляційній скарзі прокурора. При цьому прокурор висловлює аналогічні зазначеному у вищевикладеній касаційній скарзі твердження про те, що апеляційний суд безпідставно не звернув увагу на порушення судом першої інстанції принципу змагальності та безпосередності дослідження доказів внаслідок недотримання вимог щодо визнання недопустимими доказів, які всупереч положенням частин 11-12 ст. 290 КПК

не відкриті іншій стороні. Вважає, що при наявних у справі протилежних висновках експертиз відповідно до ч. 1 ст. 332 КПК суду належало доручити проведення експертизи експертній установі, натомість двічі відмовлено стороні обвинувачення в таких клопотаннях. Вказані порушення вимог кримінального процесуального закону залишилися поза увагою апеляційного суду, який не тільки їх не усунув,

а сам не дотримався положень ч. 3 ст. 404 КПК, безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів, які місцевий суд визнав недопустимими,

і передчасно відмовив у вимозі прокурора про постановлення апеляційним судом свого вироку. Тому просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На касаційні скарги надійшло заперечення й доповнення до нього від захисника виправданого ОСОБА_1 - адвоката Батури П.О., який просить залишити судові рішення без зміни. Вказує: що апеляційний суд дотримався положення

ст. 23, ч. 3 ст. 404, ст. 419 КПК (оскільки він не дав доказам іншої оцінки, ніж суд першої інстанції, що відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2017 року № 5-465кс(15)16); місцевий суд

не допустив порушень статей 22, 91, 92 КПК, вмотивовано відмовив у задоволенні клопотань прокурора з підстав їх необґрунтованості та безпідставності;

в апеляційному суді прокурор такого клопотання не заявляв; фактично в касаційних скаргах прокурори різних рівнів дають власну оцінку доказам у справі.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційні скарги частково (не підтримав скарги прокурорів щодо порушення ст. 290 КПК) і просив ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Виправданий та захисники заперечували проти задоволення касаційних скарг прокурорів.

Мотиви суду

Відповідно до статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зазначене свідчить, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлено, зокрема, порядком оцінки доказів і визначення відповідно до статті 94 КПК їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Твердження у касаційних скаргах про те, що апеляційний розгляд цього кримінального провадження відбувся з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцієюта законами України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У частині 2 ст. 87 КПК надано перелік тих діянь, які суд безумовно зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, а саме: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит. Недопустимими є також докази, що були отримані: з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв'язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею

без проведення повної технічної фіксації засідання.

Зі змісту вироку вбачається, що суд першої інстанції висновок судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 6626/10170

від 31 жовтня 2013 року в частині визначення швидкостей руху автомобілів

«ВАЗ-2107» та «Rаngе Rover» визнав недопустимим з огляду на те, що експерт під час її проведення використовував не дані протоколу огляду місця події та схеми до нього, а лише фотознімки, які не є джерелом доказу, що свідчить про використання хибних вихідних даних із численними суперечностями. При цьому, посилаючись на доктрину "плодів отруєного дерева" з практики Європейського суду з прав людини, суд також визнав недопустимим і висновок автотехнічної експертизи № 9-8

від 21 липня 2014 року, оскільки його дані є похідними від попереднього висновку експертизи.

Наведене свідчить, що підставою для визнання зазначених доказів недопустимими була якість змісту документів, складених у ході процесуальних дій, а не порушення вимог процесуальної форми їх призначення чи проведення.

Враховуючи, що жодної із вищезазначених у законі обставин для визнання доказів недопустимими судами обох інстанцій не констатовано та в ході кримінального провадження не встановлено порушень прав ОСОБА_1, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, тому визнання висновку судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 6626/10170 від 31 жовтня 2013 року недопустимим доказом з огляду на суперечливість вихідних даних не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону.

Суд вправі був дати іншу правову оцінку доказу, у тому числі не брати його до уваги, навівши ґрунтовні мотиви свого рішення, але не визнавати його недопустимим з наведених у вироку мотивів.

У зв'язку із зазначеним недоречним є і застосування доктрини "плодів отруєного дерева" щодо визнання недопустимим висновку автотранспортної експертизи

№ 9-8 від 21 липня 2014 року як такого, що є похідним від попередньо визнаного недопустимим висновку експертизи.

Не погоджуючись із виправдувальним вироком місцевого суду, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, серед іншого, посилався на неправильну оцінку місцевим судом наведених доказів, у зв'язку із чим просив скасувати цей вирок та ухвалити свій, визнавши ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.

На виконання такої вимоги та, посилаючись на положення ч. 3 ст. 404 КПК, просив про повторне дослідження доказів, оскільки вони були досліджені судом першої інстанції не повністю та з порушеннями (статей 22, 87 КПК).

Незважаючи на те, що кожен факт причетності особи до вчинення злочину та винуватості має бути підтверджений повнотою зібраних доказів, а переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який надає цьому доказу юридично значущу оцінку, без зазначення мотивів свого рішення, колегія суддів апеляційного суду, порадившись на місці, відмовила в задоволенні цього клопотання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні зазначеного клопотання прокурора, залишив поза увагою те, що прохання в апеляційній скарзі прокурора про скасування виправдувального та постановлення нового обвинувального вироку обумовлювало необхідність повторного дослідження доказів (у тому числі тих, які місцевий суд визнав недопустимими), а отже оцінка таких доказів у ході апеляційного розгляду також повинна здійснюватися з дотриманням безпосередності та змагальності й права на справедливий судовий розгляд відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК.

З огляду на зазначене ухвалу апеляційного суду не можна визнати як таку, що відповідає вимогам ст. 419 КПК, вона підлягає скасуванню на підставі

п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить дослідити докази відповідно до ч. 3

ст. 404 КПК, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення та прийняти законне, обґрунтоване, вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити частково, касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 5 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасувати, призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню

не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк М.В. Мазур С.В. Яковлєва