РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2017 р. Справа № 903/595/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Бучинська Г.Б. ,

судді Василишин А.Р.

при секретарі Гладкій Л.А.

за участю представників сторін:

позивача - Гаврищук А.О.

відповідача - Хомич Ю.В., Зінчук В.В.

розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" на рішення господарського суду Хмельницької області від 03.10.17 р. у справі №903/595/17

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія"

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Зінчука Владислава Володимировича

про визнання нікчемного правочину недійсним

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 03.10.17 р. у справі №903/595/17 (суддя Костюк С.В.) в позові Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" до Фізичної особи - підприємця Зінчука Владислава Володимировича про визнання нікчемного правочину недійсним - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Надія" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Хмельницької області від 03.10.17 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" задовольнити повністю.

В основу заперечень скаржника покладено твердження про те, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним дослідженням доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.

Апелянт посилається на ту обставину, що право власності на незавершене будівництво адміністративного будинку, який був предметом продажу, зареєстровано не було. Вважає, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Надія" не мало права вчиняти правочин з відчуження адмінбудинку, відповідно до ч.3 ст.331 ЦКУ.

Скаржник вважає правочин нікчемним, оскільки його недійсність встановлена законом, зокрема посилається на ст. 200 ЦКУ, п.1 ст.236 ЦКУ, ч.3 ст.331 ЦКУ, п.4 ст.334 ЦКУ, ч.3 ст.640 ЦКУ, ст.657 ЦКУ (станом на 20.02.2006 року).

Вважає, що місцевий господарський суд помилково прийшов до висновку про відсутність порушень при укладені договору купівлі-продажу адмінбудинку (незавершеного будівництва). Більше того, з огляду Постанову Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вважає, що суд мав би насамперед дослідити, чи є вчинений правочин та з якого моменту.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.10.2017р. апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" на рішення господарського суду Хмельницької області від 03.10.17 р. у справі №903/595/17 прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

Відповідач не скористалися правом подачі письмових відзивів на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

В судовому засіданні представник Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" - Гаврищук А.О. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 03.10.17р. у справі №903/595/17 є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати і прийняти нове рішення.

Представник фізичної особи - підприємця Зінчука Владислава Володимировича - Хомич Ю.В. заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 03.10.17 р. у справі №903/595/17 є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зінчук В.В. підтримав правову позицію свого представника Хомича Ю.В. та надав свої пояснення, щодо обставин справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, з 26 грудня 2005 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Надія" перебуває в стані припинення відповідно до рішення зборів від 09.12.2005р.

Станом на дату подання позову, процедура ліквідації не завершена.

ТзОВ "Надія" посилається на ту обставину, що воно було власником незавершеного будівництва адміністративного будинку за адресою: Волинська область, Старовижівський район, с.Смідин, вул. Незалеженості,23.

В підтвердження права власності на адміністративний будинок (незавершене будівництво) позивач надав копію річного звіту Старовижівського райагробуду за 1988 рік, з розшифровкою до балансу станом на 01.01.1989 рік, в якій колгосп ім.Суворова був замовником об'єкту "адмінприміщення".

Встановлено, що по накладній № 32 від 23.03.2006 року СГ ТзОВ "Надія" було відпущено підприємцю Зінчуку В. В. незавершене будівництво (адмінбудинок) в с.Смідин загальною вартістю 31 000,00 грн., оплата підтверджена квитанцією до прибуткового касового ордеру № 25 за 24.03.2006 року.

Апеляційний суд, перевіривши наведені доводи апеляційної скарги, встановивши обставини, які підлягали встановленню на підставі доказів, наявних у матеріалах справи, не знайшов підстав для задоволення поданої скарги.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги колегія суддів має зазначити про наступне.

Позивач вимагає визнати недійсним нікчемний правочин щодо продажу незавершеного будівництва за адресою: Волинська область, Старовижівський район, с.Смідин, вул. Незалеженості,23.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги додержання яких є необхідними умовами для чинності правочину, згідно яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Пунктом 2.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Між сторонами по справі виникли правовідносини, що випливають з договору купівлі-продажу, оформленого накладною № 32 від 23.03.2006 року, предметом продажу по накладній є адмінбудинок (незавершене будівництво). Продаж незавершенного будівництва здійснено на підставі рішення ліквідаційної комісії від 23.03.2006р.

Відповідно до ч.3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Момент виникнення права власності на нерухоме майно пов'язаний з моментом державної реєстрації, то до реєстрації особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які використовуються в процесі будівництва.

Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції, що діяла на момент укладення договору) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.

Матеріалами справи стверджено, що право власності на незавершене будівництво адміністративного будинку за адресою: Волинська область, Старовижівський район, с.Смідин, вул. Незалеженості,23 за позивачем зареєстроване не було.

Одночасно, колегія суддів критично оцінює надану позивачем копію річного звіту Старовижівського райагробуду за 1988 рік, з розшифровкою до балансу станом на 01.01.1989 рік, в якій колгосп ім. Суворова був замовником об'єкту "адмінприміщення", оскільки дана копія не містить точної адреси даного об'єкту, а лише його балансову вартість.

Відповідно до роз'яснень викладених в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Позивач, обравши певний спосіб захисту, стверджує, що укладена відповідачем у спрощений спосіб угода з купівлі об'єкта незавершеного будівництва є нікчемною, тобто такою, що на час її укладення суперечила вимогам закону, посилаючись при цьому на положення статей 334,640 ЦК України, у відповідності до яких угода стосовно цього предмету продажу повинна бути нотаріально посвідченою та пройти державну реєстрацію у встановленому порядку.

Такі твердження судом апеляційної інстанції оцінюються як помилкові, з урахуванням наступного.

Матеріали справи підтверджують, що не заперечується і сторонами, що предметом угоди є незавершене будівництво адміністративного приміщення , ступінь готовності якого на час вчинення продажу не був встановлений.

Чинна на час укладення угоди редакція статті 331 ЦК України у частині другого абзацу частини третьої цієї статті встановлювала, що у разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Цими положеннями закону законодавець надав право суб'єктам відносин, які виникають стосовно об'єктів незавершеного будівництва укладати угоди щодо них за правилами, які встановлені для угод щодо об'єктів нерухомого майна.

Доводи апелянта є помилковими, оскільки при тлумаченні положень ЦК України апелянтом не враховано, що продаж об'єктів незавершеного будівництва за правилами абз.2ч.3 ст.331 ЦК України є правом власників таких об'єктів, яке може бути здійснено за їх волевиявленням при умові, що існує опис об'єкта незавершеного будівництва із зазначенням ступеня його готовності, проектно-кошторисна документація, а також документи, якими встановлені права щодо земельної ділянки.

Разом з тим законом не встановлено заборони відчуження незавершеного будівництва за правилами першого абзацу частини першої третьої статті 331 ЦК України, відповідно до якої до завершення будівництва (створення майна) особа є власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Таким чином здійснення відповідачем продажу об'єкта незавершеного будівництва як матеріалів без оформлення угоди в порядку, визначеному для об'єктів нерухомого майна, не суперечило на час її вчинення положенням ЦК України.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду, погоджується з господарським судом Волинської області та приходить до переконливого висновку, що наявні в матеріалах справи докази не підтверджують доводи позивача, що договір купівлі-продажу адмінбудинку (незавершеного будівництва) за адресою: Волинська область, Старовижівський район, с.Смідин, вул. Незалеженості, 23, оформлений накладною № 32 від 23.03.2006 року укладений з порушенням чинного законодавства, а тому в силу закону є нікчемним правочином, відтак місцевим господарським судом правомірно відмовлено в позові про визнання його недійсним.

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, оскільки є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та наявними у справі доказами.

Одночасно, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

З приводу заяви про застосування строків позовної давності апеляційним судом враховується, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

З огляду на відмову в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, строк позовної давності до спірних правовідносин судом не застосовується.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

Як розяснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" на рішення господарського суду Хмельницької області від 03.10.17 р. у справі №903/595/17 залишити без задоволення, рішення господарського суду Хмельницької області - без змін.

Справу №903/595/17 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.