Постанова

Іменем України

25 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 545/3599/17

Провадження № 51 - 4219 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,

прокурора Мороза С.В.,

захисника засудженого ОСОБА_1 адвоката Даценко Ю.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12017170000000410 від 02 вересня 2017 року, щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Нові Санжари, Полтавської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ст. 286 ч. 2 КК України,

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисників - адвокатів Даценко Ю.І., Репала Д.О. на вирок Полтавського апеляційного суду від 03 червня 2021 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 07 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки і на нього покладено відповідні обов`язки.

До набрання вироком законної сили обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід не обирався.

Закрито провадження за цивільним позовом потерпілого ОСОБА_2 у зв`язку з відмовою позивача від позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної клінічної лікарні імені М.В. Скліфосовського 16 677 грн. 06 коп. в якості відшкодування витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь 2-ї міської клінічної лікарні м. Полтави 3 715 грн. 25 коп. в якості відшкодування витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь дитячої міської клінічної лікарні м. Полтави 13 767 грн. 03 коп. в якості відшкодування витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави витрати за залучення експерта у кримінальному провадженні, що складаються з вартості проведеної судової експертизи технічного стану № 494 від 09.10.2017 року та судово-автотехнічної експертизи №513 від 23.10.2017 року загальною сумою 1 977 грн. 40 коп.

Знято арешт, накладений ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду від 05 вересня 2017 року, в даному кримінальному провадженні на речовий доказ автомобіль Gelly CK д.н.з. НОМЕР_1 та повернуто вказаний транспортний засіб власнику ОСОБА_2 .

Речовий доказ автомобіль Volkswagen Polo д.н.з. НОМЕР_2 , який згідно ухвали Полтавського районного суду від 05 червня 2018 року повернутий власнику ОСОБА_4 вказано залишити власнику, анулювавши схорону розписку.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

02 вересня 2017 року близько 05 год. 00 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки Volkswagen Polo д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись по автодорозі сполученням Полтава - Олександрія від м. Полтава у напрямку м. Кременчук, проїжджаючи навпроти автозаправної станції «Татнафта», розташованої за адресою: с. Розсошенці, вул. Європейська 93 (стара назва вул. Фрунзе), Полтавського району, в порушення п. 2.9 а) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, та вимог п. 10.1 та 1.1 розділу 34 Правил дорожнього руху України, перед початком маневру обгону не переконався, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки 1.1, виїхав на зустрічну смугу для руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки Сееlу CК д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався по своїй смузі для руху у зустрічному напрямку.

У наслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажирці автомобіля марки Сееlу СК д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_5 згідно висновку судово-медичної експертизи №968 від 02 жовтня 2017 року були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, як небезпечні для життя в момент їх спричинення, що призвели до смерті ОСОБА_5 .

Крім того, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водію автомобіля марки Сееlу СК д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_2 згідно висновку судово-медичної експертизи №1440 від 15.11.2017 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, а пасажирці цього ж автомобіля ОСОБА_3 згідно висновку судово-медичної експертизи №1404 від 15.11.2017 були спричинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Таким чином, ОСОБА_1 своїми діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть ОСОБА_5 , заподіяло тяжке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_2 та спричинило потерпілій ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 ч. 2 КК України.

Вироком Полтавського апеляційного суду від 03 червня 2021 року апеляційну скаргу захисника Репала Д.О., подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення та частково задоволено апеляційну скаргу прокурора відділу Прокуратури Полтавської області Махно А.В.

Скасовано вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 07 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання та звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_1 за ст. 286 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

ОСОБА_1 взято під варту у залі суду.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 вказано обчислювати з моменту взяття його під варту.

В іншій частині вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 07 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду та залишити без зміни вирок суду першої інстанції щодо нього. Вважає вирок апеляційного суду необґрунтовано суворим, а висновок про те, що його виправлення та перевиховання можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства - помилковим. Зазначає, що, призначаючи йому за ст. 286 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, апеляційний суд не дотримався положень ст.ст. 50, 65, 66 КК України. В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що апеляційний суд не дав належної оцінки тому, що він є молодою людиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , вперше притягується до кримінальної відповідальності та раніше не притягувався до адміністративної відповідальності, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, необережний характер порушення ним ПДР, позитивно характеризується за місцем роботи та реєстрації, повністю відшкодував матеріальну та моральну шкоду потерпілим, а також зобов`язався надавати допомогу потерпілій ОСОБА_3 до досягнення нею повноліття, визнав свою вину щодо допущення порушення ПДР, активно сприяв в розкритті злочину та щиро каявся, прохаючи вибачення у потерпілих щодо скоєного. Крім того, на думку засудженого, апеляційний суд належним чином не обґрунтував свій висновок про наявність, поза розумним сумнівом, обставини, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння. Вважає, що судом першої інстанції дано правильну оцінку матеріалам кримінального провадження та зроблено обґрунтований висновок про те, що обставина перебування його у стані алкогольного сп`яніння в момент ДТП доведена не була. Також засуджений вказує на те, що апеляційним судом неправомірно враховано при призначенні йому покарання обставину, яка не встановлювалась, не досліджувалась ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом та не підтверджена належними та допустимими доказами, а саме встановлення одним із наслідків вчиненого злочину - перебування мати померлої на обліку у психіатричній лікарні. Засуджений також наводить позиції касаційного суду в інших справах, де суд касаційної інстанції погоджувався із висновками щодо можливості застосування ст. 75 КК України за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 286 ч. 2 КК України.

У касаційній скарзі, яка за своїм змістом є аналогічною касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 , захисник Даценко Ю.І. просить скасувати вирок апеляційного суду та залишити без зміни вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 . Вважає, що призначене вироком апеляційного суду покарання ОСОБА_1 є необґрунтовано суворим та таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, а висновок про те, що його виправлення та перевиховання можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства - помилковим.

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Репало Д.О. просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання, постановити новий вирок, яким визнати його винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на 2 роки. Аналізуючи практику касаційного суду, а також посилаючись на ст. 414 КПК України, вважає, що призначене ОСОБА_1 апеляційним судом покарання не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості. Вказує на дані, що з позитивного боку характеризують особу ОСОБА_1 , його поведінку після ДТП, зокрема примирення з потерпілими і відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, а також на обставини, що пом`якшують його покарання. Крім того, зазначає, що обставина перебування ОСОБА_1 в момент скоєння ДТП у стані алкогольного сп`яніння не доведена поза розумним сумнівом.

До початку касаційного розгляду захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Репало Д.О. подав заяву (вх. № 23146/0/170-21 від 11.10.2021) про відмову від своєї касаційної скарги, з підстав не співпадіння його юридичної позиції по справі зі позицією ОСОБА_1 , що відповідно до ст. 432 КПК України, є його правом. Проте, захисник Репало Д.О. не долучив до такої заяву підтвердження згоди засудженого ОСОБА_1 на відмову від касаційної скарги цього захисника.

Заперечень на касаційні скарги від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Захисник Даценко Ю.І. в судовому засіданні підтримала свою касаційну скаргу та касаційну скаргу засудженого, просила їх задовольнити, змінивши вирок апеляційного суду та призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки іззастосуванням ст. 75 КК України, проти касаційної скарги захисника Репала Д.О. заперечувала і така позиція узгоджена із засудженим.

В судовому засіданні прокурор вважав касаційні скарги необґрунтованими і просив залишити їх без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 286 ч. 2 КК України у касаційних скаргах не оспорюються.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Санкція ст. 286 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших

причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Доводи касаційних скарг про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_1 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного йому покарання.

Приймаючи рішення про неможливість виправлення ОСОБА_1 із звільненням його від відбування покарання, скасовуючи вирок суду першої інстанції в цій частині та ухвалюючи новий вирок, апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції щодо недоведеності перебування ОСОБА_1 в момент скоєння ДТП у стані алкогольного сп`яніння, яка є обставиною, що обтяжує покарання, а також щодо наявності обставин, які пом`якшують його покарання - щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Вирішуючи питання щодо обставини, яка обтяжує покарання ОСОБА_1 - перебування в момент скоєння ДТП у стані алкогольного сп`яніння, апеляційний суд врахував позицію касаційного суду та вірно зазначив, що у кримінальному провадженні не виключається можливість встановлення судом факту перебування особи в момент вчинення злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, у стані алкогольного чи іншого сп`яніння шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно результатами відповідного огляду. Дослідивши безпосередньо під час апеляційного розгляду письмові докази, які стосуються досліджень стану ОСОБА_1 після ДТП, суд апеляційної інстанції констатував, що вони стосуються результатів медичного огляду, проведеного майже через 10 годин після ДТП (ДТП - 02 вересня 2017 року о 05 годині 00 хвилин, медичний огляд - 02 вересня о 14 годині 30 хвилин, відібрання зразків за висновком експерта від № 7697-Т/17 - 02 вересня 2017 року о 14 годині 15 хвилин), і це прямо пов`язано з поведінкою ОСОБА_1 , який ухилився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, а тому не можуть відображати актуальні відомості щодо ступеню алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 на момент вчинення кримінального правопорушення. При цьому апеляційний суд зазначив, що з показань свідка ОСОБА_6 - лікаря нарколога, який проводив освідування ОСОБА_1 майже через 10 годин після ДТП, встановлено, що результати аналізу хіміко-токсикологічного дослідження крові, яка відбиралась у Новосанжарській Центральній районній лікарні при проведенні огляду ОСОБА_6 склали - 0,3 проміле, при освідуванні обвинуваченого лікарем ОСОБА_6 за допомогою алкотестера результати технічного приладу відобразили показники - 0,25 проміле, а через 20 хвилин - 0,23 проміле, що дає обґрунтовані підстави вважати про наявність значно більшої кількості проміле алкоголю у крові обвинуваченого на момент вчинення останнім кримінального правопорушення, зважаючи також на його першочергову відмову від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Проаналізувавши в сукупності письмові докази, показання свідків - лікаря екстреної медичної допомоги ОСОБА_7 , патрульних поліцейських ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_6 - лікаря нарколога щодо проведення огляду ОСОБА_1 , а також поведінку ОСОБА_1 після ДТП, апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку про необґрунтованість твердження ОСОБА_1 про те, що він в момент скоєння ДТП не перебував в стані алкогольного сп`яніння.

Крім того, вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння підтвердив і сам ОСОБА_1 під час апеляційного розгляду після повторного дослідження доказів у суді апеляційної інстанції, зазначивши, що визнає свою винуватість у вчиненні ДТП у стані алкогольного сп`яніння, про що в матеріалах провадження є його особиста заява.

При цьому заперечення засудженим ОСОБА_1 цієї обставини у касаційній скарзі та його думка про те, що він був введений в оману захисником Репалом Д.О., внаслідок чого обмовив себе, подавши таку заяву, є безпідставними, оскільки зміст такої заяви не є складним для розуміння та сприйняття і ОСОБА_1 , надаючи таку заяву, міг і мав усвідомлювати інформацію, яка ним повідомляється апеляційному суду для врахування при ухваленні остаточного рішення, та розумів наслідки цього.

Також, проаналізувавши конкретні обставини події, поведінку ОСОБА_1 безпосередньо після ДТП та подальшу його поведінку, апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність у нього щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, належним чином мотивувавши своє рішення в цій частині та погодившись із доводами апеляційної скарги прокурора. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що про відсутність щирого каяття у діях ОСОБА_1 вказала його поведінка та позиція у суді першої інстанції, де він свою винуватість у вчиненому злочині визнав частково, не визнавав та з метою уникнення справедливого покарання приховував факт вчинення ним злочину у стані алкогольного сп`яніння, а визнання ним вини під час апеляційного розгляду колегія суддів розцінила як формальне, оскільки воно здійснено вже після повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції під тиском беззаперечних доказів його винуватості у вчиненні злочину у стані алкогольного сп`яніння. Щодо активного сприяння розкриттю злочину, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 під час досудового розслідування не надавав органам досудового розслідування допомогу у з`ясуванні тих обставин вчинення кримінального правопорушення, які мають істотне значення для його повного розкриття, а під час судового розгляду стверджував, що не пам`ятає значну частину подій та більш того повідомляв неправдиві дані, стверджуючи у суді першої інстанції про те, що не вчиняв кримінальне правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65, 66, 67 КК України апеляційний суд, при вирішенні питання щодо призначення ОСОБА_1 покарання за ст. 286 ч. 2 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який, хоч вчинено і з необережності, однак відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, його високий ступінь суспільної небезпеки, дані про ОСОБА_1 , який є особою молодого віку, вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцями роботи та реєстрації, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, до вчинення та після вчинення злочину працював, характер та конкретні обставин вчинення злочину, його поведінку після вчинення злочину у медичному закладі, наслідки, які настали від вчиненого злочину. Врахував апеляційний суд і те, що ОСОБА_1 визнав вину в апеляційній інстанції під тиском доказів, думку потерпілих, які вважали достатнім покарання, призначене місцевим судом, без реального його відбуття, наявність обставини, яка пом`якшує покарання - добровільне відшкодування збитків, та обставини, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Врахувавши вказані обставини, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства, визнавши неправильним застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, скасувавши вирок в цій частині та постановивши новий вирок, яким призначив йому як основне так і додаткове покарання в межах санкції ст. 286 ч. 2 КК України, належним чином мотивувавши своє рішення. Апеляційний суд вказав, що самі по собі позитивні дані про особу ОСОБА_1 разом із наведеною думкою потерпілих, не можуть бути визнані мотивованими підставами для застосування до нього положень ст. 75 України і звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням та призначення йому покарання у розмірі, наближеному до мінімального, передбаченого санкцією ст. 286 ч. 2 КК України.

Безпідставними є доводи касаційних скарг про те, що судами не досліджувалось та не встановлювалась обставина того, що одним із наслідків вчиненого злочину стало перебування матері померлої на обліку у психіатричній лікарні, оскільки потерпілий ОСОБА_2 03 червня 2021 року в апеляційному суді повідомив, що мати померлої перебуває на обліку у психіатра. При цьому ОСОБА_1 , його захисник Репало Д.О., які були присутніми в тому судовому засіданні, не заперечували цю повідомлену потерпілим ОСОБА_2 обставину.

Призначене ОСОБА_1 покарання апеляційним судом покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.

Обставини, на які є посилання в касаційних скаргах та які, на думку засудженого та захисників, дають підстави для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, належним чином були враховані апеляційним судом і їм була дана відповідна належна оцінка.

Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 420 КПК України.

Засудження осіб в інших кримінальних провадженнях за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України, на що посилаються засуджений та захисник у своїх касаційних скаргах, та залишення касаційним судом без зміни судових рішень у таких провадженнях не є підставою для застосування вказаних положень закону до ОСОБА_1 у цьому кримінальному провадженні, оскільки як інститут звільнення від відбування покарання, так і саме покарання є індивідуальним заходом примусу та призначається конкретній особі із врахуванням обставин та даних, що стосуються кожної особи персонально у конкретному кримінальному провадженні щодо неї. Таким чином реалізується принцип індивідуалізації покарання закріплений кримінально-правовими нормами, передбаченими ст. 65 КК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційних скарг, скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначення йому покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Полтавського апеляційного суду від 03 червня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисників - адвокатів Даценко Ю.І., Репала Д.О. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний

О.П. Марчук

С.В. Яковлєва