Приєднуйтесь.

Зберігайте судову практику у приватних списках для швидкого доступу. Діліться публічними списками з іншими.
Номер рішення 90355834
Номер справи 756/3456/19
Дата набрання законної сили 16.07.2020
Cуд Велика Палата Верховного Суду

16 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 756/3456/19

Провадження № 14-543цс19

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Рогач Л. І. стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року, ухваленої за наслідком перегляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне підприємство «Спіком» (далі - ПП «Спіком»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша будівельна компанія 2006» (далі - ТОВ «ПБК 2006»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Поссітів» (далі - ТОВ «Поссітів»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Сідвелс» (далі - ТОВ «Сідвелс»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Полвакс-Україна» (далі - ТОВ «Полвакс-Україна»),про виділ частки зі спільного майна в натурі.

Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

Зміст рішення судів попередніх інстанцій

У березні 2019 року ПАТ «Ощадбанк» звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило виділити в натурі Ѕ частину із часток ОСОБА_1 , що є спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у ПП «Спіком», ТОВ «ПБК 2006», ТОВ «Поссітів», ТОВ «Сідвелс», ТОВ «Полвакс-Україна» для звернення стягнення на них та визначити за ОСОБА_2 Ѕ частину зазначених часток ОСОБА_1 у статутних капіталах указаних юридичних осіб.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є кредитором, а ОСОБА_2 - боржником перед банком на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2016 року, яке не виконано. Боржник ОСОБА_2 не має жодного зареєстрованого майна, за рахунок якого може бути виконано рішення суду про стягнення заборгованості, ухиляється добровільно погасити заборгованість. При цьому ОСОБА_1 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 здійснила внески до статутних капіталів зазначених вище юридичних осіб та стала їх учасником.

На думку позивача, єдиним способом захисту його прав є виділення в натурі з відповідних часток ОСОБА_1 у господарських товариствах Ѕ частини у її частках статутного капіталу для звернення стягнення на них в погашення боргу ОСОБА_2

22 березня 2019 року ухвалою Оболонського районного суду міста Києва відмовлено у відкритті провадження у справі.

Суд першої інстанції керувався тим, що спір між сторонами виник щодо правочинів у сфері здійснення господарської діяльності, оскільки позивач бажає виділити в натурі Ѕ частину часток відповідача в господарських товариствах з метою стягнення заборгованості з ОСОБА_2 як поручителя у виконанні зобов`язань за відповідними кредитними договорами. У зв`язку із цим суд вважав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

29 травня 2019 року постановою Київського апеляційного суду скасовано ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 22 березня 2019 року, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційний суд мотивував свої висновки тим, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі. Оскільки спір між сторонами виник щодо виділу частки, що належить одному з подружжя у спільному сумісному майні, тобто стосується сімейних правовідносин, то такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що в разі задоволення позову ПАТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 буде позбавлена права власності на Ѕ частину належних їй часток у статутному капіталі господарських товариств, що у свою чергу припинить частину її корпоративних прав.

Оскільки спір у цій справі стосується права власності ОСОБА_1 на частки у статутному капіталі господарських товариств, то він є корпоративним і повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.

Висновок Великої Палати Верховного Суду

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року - без змін.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зогляду на зміст позовної заяви можна зробити висновок, що спір виник щодо виділу частки, що належить одному з подружжя у спільному сумісному майні, тобто стосується сімейних правовідносин, а тому відповідно до положень статті 19 ЦПК України цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Також Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що із суб`єктного складу учасників справи вбачається, що позивачем є банк - кредитор, а відповідачами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є подружжям. Спір стосується не визначення часток учасника господарських товариств, а визначення частки одного з подружжя в майні, яке банк вважає спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 .

Тому за вказаних правовідносин не застосовується правова позиція Верховного Суду України, викладена в постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13 щодо виділення частки зі статутного фонду учасника господарського товариства, а лише в частині визначення складу спільної сумісної власності подружжя в контексті прав на частку в майні господарського товариства в одного з подружжя.

Тож з огляду на вказані положення норм матеріального права, враховуючи предмет і підстави позову, характер спірних правовідносин, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що спір про виділ частки зі спільного майна подружжя, за вирішенням якого звернувся банк до суду, випливає із сімейних правовідносин, тому цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а не є господарським (корпоративним).

Зміст окремої думки

Вважаємо, що висновок Великої Палати Верховного Суду щодо направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції загальної юрисдикції не відповідає приписам законодавства.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим за приписами частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (частина перша статті 167 ГК України).

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, спір, що виникає з правочинів щодо корпоративних прав у юридичній особі (крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах).

У справі, що розглядалася, позивач звернувся з позовом про виділ у натурі як зі спільного майна подружжя частини внеску ОСОБА_1 до статутного фонду господарських організацій, посилаючись на приписи статті 371 Цивільного кодексу України щодо права кредитора боржника пред`явити позов про виділ частки зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Оскільки в цій справі йдеться про право ОСОБА_2 на частину частки в статутних капіталах ПП «Спіком», ТОВ «ПБК 2006», ТОВ «Поссітів», ТОВ «Сідвелс», ТОВ «Полвакс-Україна», то такий спір має ознаки корпоративного і відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України належить до юрисдикції господарських судів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Тож вважаємо, що за наслідками розгляду касаційної скарги постанову суду апеляційної інстанції слід було скасувати, а ухвалу суду першої інстанції - залишити в силі.

Судді: Д. А. Гудима В.І. Данішевська О. Р. Кібенко Л. І. Рогач