Окрема думка

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Пророка В. В.

справа № 130/904/16-ц (провадження № 61-16542 св 18)

20 березня 2019 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П., частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 07 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 17 жовтня 2016 року, скасував рішення суд апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суд першої інстанції.

В цій справі суд касаційної інстанції, зокрема, погодився з рішенням суду першої інстанції в частині визнання недійсними умови п.8.1 кредитного договору в частині сплати позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту з тих підстав, що такі умови порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди позивачу.

Додатково Верховний Суд зазначив, що наведені умови кредитного договору не відповідають вимогам пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, відповідно до якого банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

На думку Верховного Суду надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, відповідно, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позивальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику.

Водночас з зазначеними висновками суду касаційної інстанції не можна погодитися з огляду на таке.

1. Відповідно до підпункту «д» пункту 2 частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній станом на дату укладення сторонами кредитного договору - 13 травня 2008 року (надалі - Закон про захист споживачів), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

2. Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону про захист споживачів договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

3. Згідно з вимогами пункту 3 частини п'ятої 5 Закону про захист споживачів до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

4. Відповідно до частини п'ятої статті 18 Закону про захист споживачів, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

5. Частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із Законом України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року стаття 627 ЦКУ була доповнена частиною другою, відповідно до якої у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

6. Відповідно до частини другої статті 6 ЦКУ сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Частина третя статті 6 ЦКУ передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

7. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

8. Водночас закон прямо надавав право банку додатково визначати вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (при цьому перелік витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, не був вичерпним), і за умови включення такого вартісного елементу кредиту до кредитного договору, який належним чином укладений зі сторони позичальника, він підлягав оплаті позичальником.

9. На мою думку відсутні розумні підстави вважати несправедливими такі умови договору, які є чіткими, не містять прихованих платежів, і з якими позичальник прямо погодився при підписанні договору. Судами не встановлено жодних обставин примусу позичальника зі сторони кредитора на укладення кредитного договору з такою умовою.

10. За наведеного вважаю, що визнання недійсними умови п.8.1 кредитного договору в частині сплати позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту з тих підстав, що такі умови порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди позивачу, не відповідає вимогам закону, чинного на дату укладення сторонами спірного договору.

Суддя В. В. Пророк