ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 905/3593/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Донецького апеляційного господарського суду від 14.08.2018 (судді: Склярук О. І., Геза Т. Д., Чернота Л. Ф.) та ухвали Господарського суду Донецької області від 18.06.2018 (суддя Лейба М. О.)

за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь"

на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни під час виконання судового рішення у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Совлад"

до Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь",

за участю приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни,

про стягнення 19 191,70 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст і підстави наведених у скарзі вимог

1.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.02.2016 (суддя Гринько С. Ю.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" (далі - ПАТ "Енергомашспецсталь") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Совлад" (далі - ТОВ "Совлад") 17 769,00 грн заборгованості, 1 166,04 грн пені, 239,52 грн - 3 % річних, 1 218,00 грн судового збору.

1.2. 22.02.2016 Господарським судом Донецької області видано наказ про виконання рішення Господарського суду Донецької області від 08.02.2016 зі строком пред'явлення виконавчого документа до виконання до 23.02.2017.

1.3. У червні 2018 року ПАТ "Енергомашспецсталь" звернулося до Господарського суду Донецької області зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва (далі - приватний виконавець) Вольф Тетяни Леонідівни, в якій просило визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця Вольф Т. Л., яка не передала наказ Господарського суду Донецької області від 22.06.2016 № 905/3593/15 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ ДВС) для приєднання його до зведеного виконавчого провадження № 49554205; визнати неправомірними дії приватного виконавця Вольф Т. Л. із винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 56411914 із примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області у справі № 905/3593/15; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 56411914 від 16.05.2018, постанову про арешт майна боржника від 16.05.2018 і постанову про арешт коштів боржника від 17.05.2018, винесені приватним виконавцем Вольф Т. Л. у виконавчому провадженні № 56411914; зобов'язати приватного виконавця Вольф Т. Л. усунути порушення відповідно до вимог статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" шляхом передачі наказу Господарського суду Донецької області від 22.06.2016 на виконання до Відділу ДВС для приєднання його до зведеного виконавчого провадження № 49554205.

1.4. В обґрунтування вимог скарги ПАТ "Енергомашспецсталь" послалося на те, що приватний виконавець Вольф Т. Л., здійснюючи виконавчі дії порушила вимоги законодавства щодо передачі виконавчих документів до Відділу ДВС, який раніше відкрив виконавче провадження стосовно цього товариства, і направлення оскаржених постанов про арешт майна та арешт коштів на адресу боржника.

1.5. Скаржник акцентував, що перше виконавче провадження з примусового виконання рішення про стягнення з ПАТ "Енергомашспецсталь" коштів було відкрито Відділом ДВС, на виконанні у якому перебуває зведене виконавче провадження № 49554205. Оскільки приватний виконавець Вольф Т. Л. не здійснювала відкриття першого виконавчого провадження про стягнення коштів з боржника ПАТ "Енергомашспецсталь", вона зобов'язана була передати відповідний наказ господарського суду на виконання до органу державної виконавчої служби, який відкрив перше виконавче провадження та здійснює виконання зведеного виконавчого провадження. Непередача приватним виконавцем Вольф Т. Л. виконавчого провадження до Відділу ДВС за таких обставин, на думку скаржника, є порушенням Закону України "Про виконавче провадження", прав стягувачів у зведеному виконавчому провадженні, яке здійснює Відділ ДВС, щодо першочергового задоволення їх вимог, а також прав і законних інтересів боржника.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.06.2018, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.08.2018, скаргу ПАТ "Енергомашспецсталь" на дії приватного виконавця Вольф Т. Л. під час виконання судового рішення у цій справі задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність приватного виконавця Вольф Т. Л., зокрема непередачу наказу Господарського суду Донецької області від 22.02.2016 до Відділу ДВС для приєднання його до зведеного виконавчого провадження № 49554205. Зобов'язано приватного виконавця Вольф Т. В. усунути порушення відповідно до вимог статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" шляхом передачі наказу Господарського суду Донецької області від 22.02.2016 у справі № 905/3593/15 на виконання до Відділу ДВС для приєднання його до зведеного виконавчого провадження № 49554205. В іншій частині вимог, наведених у скарзі, відмовлено.

2.2. Задовольняючи частково скаргу, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що за змістом норм Закону України "Про виконавче провадження" наявність двох або більше зведених виконавчих проваджень щодо одного і того ж боржника є недопустимою, оскільки порушується принцип черговості задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення їх вимог.

2.3. Суд дійшов висновку, що оскільки приватний виконавець Вольф Т. Л. не здійснювала відкриття першого виконавчого провадження щодо боржника - ПАТ "Енергомашспецсталь", то вона зобов'язана була передати матеріали виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 22.02.2016 органу державної виконавчої служби, який відкрив перше виконавче провадження стосовно цього боржника, для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження.

2.4. Водночас суд не знайшов правових підстав для задоволення решти вимог, наведених у скарзі, зазначивши, що відкриття виконавчого провадження згідно з положеннями Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/2 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5) і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (далі - Інструкція), є обов'язком виконавця; приватний виконавець, зважаючи на вимоги зазначеного Закону, зобов'язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень; господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані зі здійсненням виконавчого провадження замість державного виконавця.

3. Короткий зміст касаційної скарги і відзиву на неї

3.1. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.06.2018 і постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.08.2018, приватний виконавець Вольф Т. Л. подала касаційну скаргу на зазначені судові рішення, в якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги ПАТ "Енергомашспецсталь" відмовити.

В обґрунтування доводів, викладених у касаційній скарзі, приватний виконавець Вольф Т. Л. посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 2, 236 Господарського процесуального кодексу України; акцентує на наявності права стягувача за виконавчим провадженням визначити орган, який здійснюватими примусове стягнення, обираючи при цьому між державною службою та системою приватних виконавців. Приватний виконавець Вольф Т. Л. вважає помилковим застосування положень статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", пунктів 13-15 розділу ІІІ Інструкції, оскільки механізму вчинення виконавчих дій у випадку перебування виконавчих проваджень стосовно одного і того ж боржника одночасно у державного та у приватного виконавців ці Закон та Інструкція прямо не визначають. Крім того, приватний виконавець Вольф Т. Л. наголошує, що матеріали скарги нею отримано лише 19.06.2018, що унеможливило надання суду письмових пояснень та заперечень по суті скарги.

3.2. Від ПАТ "Енергомашспецсталь" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити оскаржені судові рішення без змін як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення. Товариство зазначає, що із системного тлумачення положень статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" та пункту 14 розділу ІІІ Інструкції убачається, що приватний виконавець уповноважений на виконання зведеного виконавчого провадження лише у разі, якщо він першим відкрив відповідне виконавче провадження.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Переглянувши оскаржені у справі постанову та ухвалу, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.02.2016 стягнуто з ПАТ "Енергомашспецсталь" на користь ТОВ "Совлад" 17 769,00 грн заборгованості, 1 166,04 грн пені, 239,52 грн - 3 % річних, 1 218,00 грн судового збору.

На виконання цього рішення 22.02.2016 судом видано відповідний наказ.

4.3. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 16.05.2016 приватним виконавцем Вольф Т. Л. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 56411914 із примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 22.06.2016 у справі № 905/3593/15.

Також 16.05.2018 приватним виконавцем Вольф Т. Л. прийнято постанову про арешт майна боржника, а 17.05.2018 - постанову про арешт коштів боржника.

Разом із тим попередні судові інстанції установили, що на виконанні Відділу ДВС перебуває зведене виконавче провадження ВП № 49554205 щодо стягнення грошових коштів із ПАТ "Енергомашспецсталь".

5. Позиція Верховного Суду

5.1. За змістом статей 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання і правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 зазначеного Закону).

Пункт 6 частини 1 статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" і пункт 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" установлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов'язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачеві права вибору - пред'явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абзац 2 частини 1 статті 19 цього Закону). Тобто зазначені положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями.

Частина 1 статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" і частина 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" також передбачають право фізичних або юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження". Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Залежно від вибору стягувача та після пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" права та обов'язки, зокрема обов'язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Застосування правила щодо обов'язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого законом.

Системи державного та приватного виконання судових рішень не є рівноцінними і замінними. Так, для стягувача має значення, звертатися до органу державної виконавчої служби чи до приватного виконавця, адже умови співпраці із державним та приватним виконавцем різняться. Звернення до приватного виконавця забезпечує стягувачу можливість користуватися такими гарантіями і можливостями: обов'язкове страхування цивільної відповідальності приватного виконавця; можливість фінансування виконавчих витрат на виконання за власний рахунок приватного виконавця (натомість орган державної виконавчої служби у разі недостатності авансового внеску завжди вимагає покриття додаткових витрат стягувачем); можливість встановлення у договорі із приватним виконавцем іншого розміру додаткової винагороди чи авансового внеску, своєчасного покриття витрат, пов'язаних зі здійсненням виконавчих дій, тобто можливість передбаченим законом способом вплинути на ефективність примусового виконання важливого для стягувача рішення шляхом відповідної мотивації приватного виконавця. Наведена мотивація є неможливою у разі здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби.

Забезпечення рівноцінної конкуренції між державними та приватними виконавцями судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 - 2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20.05.2015 № 276/2015.

Примусова передача виконавчого провадження від приватного виконавця до органів державної виконавчої служби позбавить стягувача зазначених прав і гарантій, установлених законодавством.

Необхідність передання виконавчого провадження іншому виконавцю, який першим відкрив провадження, може створити істотні ускладнення як для стягувача (наприклад, якщо виконавець, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, знаходиться у віддаленій від стягувача місцевості), так і для приватного виконавця, який буде змушений виконувати виконавчі документи по всій території України, не маючи для цього відповідних можливостей і ресурсів. Наведене може спричинити суттєве підвищення витрат на виконання, які буде змушений нести стягувач і які можуть бути не покриті за рахунок коштів боржника.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із доводами приватного виконавця Вольф Т. Л. щодо права стягувача вільно обирати орган для здійснення примусового виконання рішення - державну виконавчу службу або приватного виконавця.

5.2. Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Абзацом 2 частини 1 цієї норми передбачено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

Положення, викладені у двох абзацах частини 1 статті 30 зазначеного Закону, по суті становлять два логічно завершених автономних аспекти регулювання, що належать до предмета цієї статті, яка визначає особливості виконання кількох рішень державним або приватним виконавцем залежно від того, до кого надійшли на виконання кілька виконавчих документів щодо одного боржника.

Разом із тим установлене абзацом 1 частини 1 статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" правило щодо виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження тим виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, стосується виключно державних, а не приватних виконавців, натомість щодо останніх діє правило абзацу 2 частини 1 цієї ж статті про виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.

5.3. Водночас Верховний Суд зазначає, що Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" і "Про виконавче провадження", яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню.

Пункт 14 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентує дії державного виконавця у випадках, якщо відкрито декілька виконавчих проваджень стосовно одного боржника, та встановлює обов'язок перевірити наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника за даними автоматизованої системи виконавчого провадження при відкритті виконавчого провадження.

У разі якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншому органі державної виконавчої служби, таке виконавче провадження передається на виконання до органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого відкрито перше виконавче провадження, або в порядку, визначеному розділом V цієї Інструкції. У разі якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби або Відділу ДВС, виконавче провадження передається на виконання до цих відділів.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції об'єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника у зведене виконавче провадження та приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження здійснюється приватним виконавцем у порядку, визначеному пунктом 14 цього розділу.

Ухвалюючи оскаржені у справі судові рішення, суди попередніх інстанцій виходячи зі змісту наведених норм Інструкції, дійшли висновку, що у разі зведеного виконавчого провадження приватний виконавець, на якого поширюються вимоги цієї Інструкції, повинен діяти відповідно до положень пункту 14 розділу ІІІ, тобто приєднати виконавче провадження до зведеного, зокрема до того, яке відкрито першим чи перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби або у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Наведені висновки господарських судів попередніх інстанцій слід визнати необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 розділу І Інструкції вона розроблена відповідно до законів України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" і "Про виконавче провадження", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог цих законів і не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, прямо не передбачені законами, на виконання яких затверджено цю Інструкцію.

Так, положення Закону України "Про виконавче провадження" не зобов'язують приватного виконавця передавати виконавче провадження, яке перебуває у нього на виконанні, державному виконавцю з тієї підстави, що державний виконавець відкрив перше виконавче провадження щодо одного боржника.

Натомість частина 5 статті 5 цього Закону допускає передачу виконавчого документа від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої приватному виконавцю лише за заявою стягувача.

Системний аналіз норм законів України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" і "Про виконавче провадження" свідчить про те, що законодавством визначено неоднаковий порядок дій для державних і приватних виконавців у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника; допускається можливість одночасного виконання судових рішень щодо одного боржника різними виконавцями у випадку обрання стягувачем приватного виконавця для примусового виконання виконавчого документа, на той час як Інструкція не може визначати такого обов'язку.

Окрім того, за змістом положень законодавства, яким визначено порядок здійснення виконавчого провадження, будь-яка передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від одного виконавця до іншого здійснюється лише за згодою стягувача.

Закони України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" і "Про виконавче провадження" та Інструкція фактично визначають три ключові процедури (механізми), пов'язані з рухом виконавчого документа та виконавчого провадження між приватними виконавцями та/або органами державної виконавчої служби, а саме "об'єднання та приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження", "передача виконавчого документа" та "передача виконавчого провадження".

Так, механізм об'єднання та приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження передбачено статтею 30 Закону України "Про виконавче провадження", після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом може здійснюватися: органом державної виконавчої служби згідно з абзацом 1 частини 1 статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", пунктом 14 розділу ІІІ Інструкції (державна виконавча служба має визначений законом та підзаконними нормативними актами порядок взаємодії своїх органів: державний виконавець може сам сформувати зведене провадження за наявності у нього декількох виконавчих документів або формування такого провадження може відбуватися у межах державної виконавчої служби шляхом передачі всіх виконавчих проваджень щодо одного боржника державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження); приватним виконавцем згідно з абзацом 2 частини 1 статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції (формування зведеного виконавчого провадження та приєднання до нього наступних проваджень у випадку звернення до цього ж приватного виконавця стягувача чи стягувачів з виконавчими документами щодо одного й того ж боржника).

При цьому в обох зазначених випадках згоди стягувача на формування зведеного виконавчого провадження чи приєднання до нього інших проваджень не потрібно, оскільки не йдеться про зміну виконавця.

Порядок передачі виконавчого документа визначається, зокрема, частиною 5 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" та розділом V Інструкції. Така передача може здійснюватися: від органу державної виконавчої служби до приватного виконавця; від приватного виконавця до органу державної виконавчої служби; від одного приватного виконавця до іншого.

Варто звернути увагу, що в усіх наведених випадках передача виконавчого документа здійснюється лише за заявою стягувача (принцип диспозитивності).

Порядок передачі виконавчого провадження визначається статтями 42 і 44 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Така передача відбувається лише у прямо передбачених законом випадках, зокрема у разі зупинення діяльності сам приватний виконавець або Міністерство юстиції України (у випадку припинення діяльності на підставі наказу за наявності незакінчених проваджень) вирішує питання про заміщення такого приватного виконавця іншим приватним виконавцем. Така передача здійснюється за погодженням із стягувачем. У разі відсутності згоди стягувача приватний виконавець повертає виконавчий документ стягувачу або відповідно до рішення останнього передає його відповідному органу державної виконавчої служби або іншому приватному виконавцю.

Принцип передачі виконавчих проваджень виконавцеві, який першим відкрив виконавче провадження, повною мірою не може бути реалізований щодо приватних виконавців, зважаючи на певні обмеження у їх діяльності, зокрема: щодо змісту рішень (частина 2 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" містить перелік рішень, які можуть виконуватися лише державними виконавцями. За змістом цієї норми до таких рішень фактично належать ті, де боржником чи стягувачем є держава, або здійснюється виконання рішень адміністративних судів, рішень Європейського суду з прав людини, рішень про виселення та вселення фізичних осіб, рішень про конфіскацію майна, рішень, де боржники - діти або недієздатні особи та інші); щодо кількості виконавчих документів (згідно з пунктом 1 частини 3 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу, якщо на момент подачі стягувачем заяви про примусове виконання рішення кількість виконавчих документів за рішеннями про стягнення періодичних платежів, заробітної плати, заборгованості фізичних осіб з оплати житлово-комунальних послуг, поновлення на роботі перевищує 20 відсотків загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні у приватного виконавця); щодо суми стягнення (протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті (абзац 13 частини 2 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження").

Таким чином, поширення на приватних виконавців дії правила щодо передачі всіх виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, призведе до створення для державних виконавців більш сприятливих умов діяльності, що є неприйнятним з огляду на мету реформи системи примусового виконання рішень - дотримання балансу повноважень приватних і державних виконавців.

Виходячи із наведеного, передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від приватного виконавця до іншого приватного чи державного виконавця може здійснюватися лише за заявою чи згодою стягувача.

Викладене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, зазначеній у постанові від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17.

5.4. Розглядаючи скаргу ПАТ "Енергомашспецсталь" (боржника) на дії та бездіяльність приватного виконавця, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування положень законів України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" і "Про виконавче провадження", не врахували принципу диспозитивності виконавчого провадження, що призвело до помилкових висновків стосовно виникнення у приватного виконавця Вольф Т. Л. обов'язку передати виконавче провадження до Відділу ДВС, який відкрив перше виконавче провадження щодо ПАТ "Енергомашспецсталь", натомість такі дії мають вчинятися лише за заявою стягувача.

5.5. Господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що, виходячи із системного аналізу норм Закону України "Про виконавче провадження", наявність двох або більше зведених виконавчих проваджень щодо одного і того самого боржника є недопустимою, оскільки порушується принцип черговості задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів.

5.6. Верховний Суд не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки черговість задоволення вимог стягувачів, що закріплена у статті 46 Закону України "Про виконавче провадження", визначає порядок дій виконавця, у зведеному провадженні якого перебуває декілька виконавчих документів щодо одного боржника. У такому разі зведене провадження фактично має на меті недопущення зловживань з боку виконавця, який без визначення такої черговості міг би на власний розсуд направляти отримані кошти певним кредиторам. Це створювало би ризик вчинення виконавцем корупційних порушень. Водночас така черговість не може поширюватися на всю систему примусового виконання рішень, оскільки Закон України "Про виконавче провадження" прямо цього не передбачає. Зазначений висновок випливає також із положень інших чинних нормативно-правових актів: виконання виконавчих документів банком шляхом списання коштів з рахунку за датою надходження (банк виконує їх не відповідно до черговості, передбаченої статтею 46 Закону України "Про виконавче провадження", а відповідно до черговості їх надходження та виключно у межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом, згідно зі статтею 1072 Цивільного кодексу України, пунктом 10.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.012004 № 22 у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин); звернення стягнення на майно здійснюється відповідно до черговості накладення арешту (закони України "Про виконавче провадження", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не визначають обмежень щодо можливості звернення стягнення на майно, обтяжене (арештоване) іншими виконавцями).

Окрім того, якщо виконавець чи стягувач, отримавши інформацію про наявність декількох виконавчих проваджень чи арештів одного і того ж майна, виявить, що майна боржника не вистачає на покриття всіх вимог, має бути ініційовано процедуру банкрутства. Поширення дії положень статті 46 Закону України "Про виконавче провадження" на всю систему примусового виконання означатиме, що створюється друга конкурсна черговість задоволення вимог кредиторів, аналогічна вже запровадженій законодавством про банкрутство.

Отже, передбачені статтями 45, 46 Закону України "Про виконавче провадження" правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум і черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню у межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень щодо боржника. Крім того, у випадку платоспроможності боржника та недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів одночасна наявність зведених виконавчих проваджень на виконанні державної виконавчої служби та приватних виконавців не порушує передбаченого цими порядку черговості задоволення вимог стягувачів. Натомість у разі неплатоспроможності боржника до нього можуть застосовуватися процедури, встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17).

5.7. Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із доводами скаржника, наведеними у касаційній скарзі, про відсутність обов'язку у приватного виконавця Вольф Т. Л., яка не здійснювала відкриття першого виконавчого провадження щодо боржника - ПАТ "Енергомашспецсталь", передати відповідний наказ органу державної виконавчої служби, що відкрив перше виконавче провадження стосовно цього боржника, для приєднання їх до зведеного виконавчого провадження, а висновки судів попередніх інстанцій у цій частині (про наявність такого прямого обов'язку) є помилковими.

5.8. Як уже зазначалося, стаття 30 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає обов'язок лише державного виконавця передати відкрите виконавче провадження іншому державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, для виконання ним у рамках зведеного виконавчого провадження кількох рішень щодо одного боржника. Приватний виконавець не зобов'язаний передавати виконавчий документ чи виконавче провадження для виконання тому державному чи приватному виконавцеві, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, для виконання кількох рішень щодо одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.

Передбачені положеннями статей 45, 46 Закону України "Про виконавче провадження" правила розподілу стягнутих із боржника грошових сум і черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню у межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень, відкритих щодо боржника.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

6.2. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина 1 статті 311 зазначеного Кодексу).

Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід задовольнити, а оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні скарги на дії приватного виконавця повністю.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а касаційна скарга - задоволенню, судовий збір, сплачений приватним виконавцем Вольф Т. Л. за подання апеляційної і касаційної скарг, у сумі 3 524,00 грн підлягає стягненню з ПАТ "Енергомашспецсталь".

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Донецької області від 18.06.2018 і постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.08.2018 у справі № 905/3593/15 скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни відмовити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни 3 524,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Видачу наказу доручити Господарському суду Донецької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак