РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2012 року Справа № 5004/462/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі Левчук І.О.

за участю представників сторін:

позивача: представник ОСОБА_1

третя особа: ОСОБА_2

відповідача: представник ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства "Західінкомбанк" на рішення господарського суду Волинської області від 16.05.12р. у справі № 5004/462/12 (суддя Гончар М.М.)

за позовом Приватного підприємства "Ірома"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - фізична особа ОСОБА_2

до відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства "Західінкомбанк"

про стягнення в сумі 754 818,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 23.08.12р. змінено склад суду. Суддю Василишина А.Р., який перебуває у відпустці, замінено суддею Крейбух О.Г.

Рішенням господарського суду Волинської області у справі №5004/462/12 від 16.05.12р. позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ „Західінкомбанк" на користь ПП „Ірома" 734606,25грн. - безпідставно збережених за рахунок позивача коштів внаслідок несплати орендної плати за період з 01.07.2010 р. по 01.04.2012 р., 20212,53 грн. три проценти річних та покладено на відповідача судові витрати.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що повернення орендованого приміщення після 01.07.10р. відповідачем не доведено, чим самим порушено право позивача, на використання даного приміщення та отримання відповідних коштів. Матеріалами справи доведено продовження користування приміщенням відповідачем, яке перебувало раніше в оренді і надалі - після 01.07.10р. Банківською установою нараховувалися кошти як орендна плата у тих розмірах, які визначалися договором оперативної оренди, відносилися при цьому на валові витрати, як сума сплаченої орендної плати, однак позивачу не перераховувалися. Відтак нарахована сума за період із 01.07.10р. аж по 01.04.12р. є сумою нарахованої орендної плати, безпідставно збереженою за рахунок позивача в розумінні статей 1212-1214 Цивільного кодексу (ЦК) України.

Стягнення 3% річних мотивоване судом із посиланням на ст.625 ЦК України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 16.05.12р. у справі 5004/462/12 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що оскільки з дня припинення договірних відносин (з 7 червня 2010 року) орендна плата банку не нараховувалась, відсутні підстави стверджувати, що банк безпідставно зберігав за рахунок позивача грошові кошти.

У судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу, додатково та детально висвітливши доводи в обґрунтування такої скарги.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Волинської області від 16.05.12р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Під час розгляду справи попереднім складом суду до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, був залучений як фізична особа ОСОБА_2 (а.с.98-100), оскільки після надання позивачем письмових доказів, пов'язаних із зміною власника майна, яке було предметом оренди між сторонами у справі, а також договору про відступлення права вимоги боргу (цесії) судом апеляційної інстанції було встановлено, що новим власником частини нежитлової будівлі, що була предметом договору оренди, а також однією із сторін договору цесії є громадянин України фізична особа ОСОБА_5, який у подальшому змінив своє прізвище на ОСОБА_2, що також знайшло своє відображення у додатковій угоді до договору відступлення права вимоги боргу /цесії/ (від 28.04.2011 р.) від 10 липня 2012 року.

Третя особа - фізична особа ОСОБА_2 при розгляді апеляційної скарги іншим складом суду зазначив, що його права не оспорюються ні позивачем, ні відповідачем. На даний момент в порядку виконання рішення, яке набрало законної сили, органами ДВС частина будівлі, яка є предметом договору дарування, і яка використовувалася як предмет оренди, повернута для ПП "Ірома", яке у свою чергу передало його власнику.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 16.05.12р. у даній справі слід скасувати із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову, задовольнивши при цьому апеляційну скаргу скаржника, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 жовтня 2009 року між Черкаською філією КБ „Західінкомбанк" ТзОВ (правонаступник - ПАТ „Західінкомбанк") та МП „Інкомсервіс" (правонаступник - ПП „Ірома") був укладений Договір оперативної оренди (лізингу) нежитлового приміщення (а.с.13-14),, що знаходиться за адресою м. Черкаси, б-р Шевченка, 274/1 з прилеглими господарськими прибудовами.

Загальна площа приміщення, яке передане в оренду, становить 362,5 кв. м.

За умовами п. 2.1. договору оренди визначено, що розмір орендної плати складає 96,50 грн. за 1 кв. м площі у місяць, а всього 34981,25 грн.

Пунктом 8.2 договору встановлено, що договір укладений на строк з 07.10.2009 р. по 07.02.2010 р.

У визначений договором строк відповідач не повернув об’єкта оренди, а продовжував ним користуватися і після 07.02.10р., оскільки жодних пропозицій чи вимог про припинення дії договору від орендодавця на адресу не надійшло.

Відтак договір оренди був пролонгований на той же термін та тих же умовах і припинив свою дію 07.06.2010 р. у зв'язку з листом-заявою позивача про відмову від переукладення договору на новий строк, що встановлено рішенням господарського суду Волинської області 05.10.2010 р. у справі № 2/123-42, залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2011 р., та постановою Вищого господарського суду України від 07.07.2011 р.

В силу частини 2 статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, у подальшому будь-які додаткові угоди на продовження строку оренди чи нові договори оренди ними не укладалися.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до його умов, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

З зазначеного слідує, що зобов'язання по сплаті орендної плати саме у сумі, яка встановлена договором оренди, виникло для відповідача у відповідності до умов договору оренди та на період його дії.

Судом першої інстанції не було враховано, що згідно вимог ст.ст. 180, 284 ГК України орендна плата визначена істотною умовою договору оренди. Укладаючи договір оренди, сторони мають досягти згоди щодо усіх його істотних умов, у тому числі і розміру орендної плати. З огляду на те, що 07.06.2010 р. договір оренди є припиненим, а нові (інші) договори щодо користування приміщення сторонами не укладались, то згідно вимог ч. 2 ст. 762 ЦК України розмір плати за користування приміщенням мав би бути встановлений із урахуванням споживчої якості речі, попиту та пропозиції на неї, та ін. умов. Проте, позивачем не надано жодних доказів в обґрунтування суми 34981,25 грн. як розміру плати за користування приміщенням після припинення договірних відносин згідно договору оренди від 07.10.2009р.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість по орендній платі за період дії договору оренди, а саме жовтень 2009 р. по червень 2010 р., стягнута на користь позивача в сумі 308 060,68 грн. (згідно рішення господарського суду Волинської області від 05.10.2010 р. у справі № 2/123-42 за позовом ПП „Ірома" до ПАТ „Західінкомбанк", яке залишене без змін згідно постанови Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2011 р. та постанови Вищого господарського суду України від 07.11.2011 р.).

Відтак після 07.06.2010р. будь-яке нарахування суми орендної плати орендодавцем не може здійснюватися в силу Закону, оскільки договір не укладався. Наявність істотних умов – терміну дії договору оренди, розмір орендної плати, порядок її нарахування та сплати є вимогою саме про укладення такого договору у письмовій формі.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача звернув увагу колегії суддів на ту обставину, що ним, як орендодавцем, орендна плата не нараховувалася.

Орендна плата нараховувалася відповідачем та включалася ним до валових витрат, про те позивачу не перераховувалася. За період з 01.07.2010 року по 01.04.2012 року відповідачем самостійно самому собі нарахована орендна плата у розмірі 734 606,25грн. і у подальшому збережена у себе без будь-яких правових підстав.

Саме ця сума і є предметом позову.

В обґрунтування позовних вимог про наявності права на стягнення суми 734 606,25грн. позивач покликається на частину 1 статті 785 ЦКУ, а додатковою підставою зазначає норми статей 1212-1214 ЦКУ.

Колегія суддів надавши правову оцінку спірним правовідносинам, приходить до висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми ст.ст. 1212, 1214 ЦК України.

Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, зі змісту ст. 1212 ЦК України випливає єдиний можливий обов'язок особи, яка набула або зберегла у себе безпідставно набуте майно - повернути це майно. Вчинення будь-яких стягнень, у тому числі стягнення безпідставно збережених коштів, ст. 1212 України не передбачено.

Частина 1 ст. 1214 ЦК України встановлює, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Відтак вказаною нормою передбачено, що дані доходи мають бути одержані від безпідставно набутого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника відповідача, що не заперечується представником позивача, відповідач не надавав приміщення у м. Черкаси в платне користування третій особі чи якимось іншим чином не отримував доходів від приміщення.

Частиною 2 ст. 1214 ЦК України безпосередньо визначено, що відбувається у разі, коли об'єктом безпідставного одержання чи збереження є гроші, а не будь-яке інше майно. Внаслідок того, що відповідач не отримував будь-яких доходів від приміщення або грошей, ст. 1214 ЦК України до вказаних відносин не може бути застосована.

З огляду на це, висновок суду про стягнення безпідставно збережених за рахунок позивача коштів внаслідок несплати орендної плати є безпідставним та не відповідає обставинам справи.

Неотримавши після припинення договору оренди приміщення від орендаря, орендодавець, відповідно до частини 2 статті 785 ЦКУ, поряд із правовим інститутом віндикаційного позову, не позбавлений здійснення захисту порушеного права шляхом нарахування та стягнення неустойки.

Саме такий вид відповідальності визначений законодавцем за неповернення (не своєчасне) повернення об’єкта оренди його законному власнику.

Натомість позивач, визначивши спосіб захисту свого порушеного права, який не відповідає вимогам закону, звернувся до суду для захисту свого порушеного права, а місцевий суд, не у повному обсязі дослідивши усі обставини у справі, підтримав такі позовні вимоги.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як прийняте з порушенням норм матеріального права.

Скасуванню підлягає судове рішення в частині стягнення із відповідача 3% річних, як похідної суми від основного зобов’язання.

Судові витрати за подання апеляційної скарги слід покласти на позивача. Видачу наказу на стягнення судових витрат із позивача на користь відповідача слід доручити господарському суду Волинської області.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" задовольнити.

Рішення господарського суду Волинської області від 16.05.2012р. у справі №5004/462/12 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позивачу - приватному підприємству "Ірома"- в позові відмовити.

Стягнути з приватного підприємства "Ірома" (м. Луцьк проспект Перемоги 15, інд.43005) на користь публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" (м.Луцьк, проспект Перемоги 15, інд.43005) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 7548,19 грн.

Видачу наказу доручити господарському суду Волинської області.

Справу №5004/462/12 повернути господарському суду Волинської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Крейбух О.Г.