КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2014 р. Справа№ 910/25707/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Мельниченко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Мова В.І. (директор), Клокун Т.Г. ( за довіреність № 56/1321 від 19.12.2013року), Теслюк В.Г. (за довіреністю №31/10 від 17.01.2014 року)

від третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2014р.

у справі № 910/25707/13 (суддя: Паламар П.І.)

за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

до Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" м. Києва

третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві

про стягнення боргу, неустойки, ціна позову 1694139,37

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" м. Києва (відповідача) про стягнення заборгованості у розмірі 1 694 139,37 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у справі №910/25707/13 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив на те, що умовами договорів № 59 від 15.09.1993 року та № 4 від 28.02.1994 року не передбачено забезпечення виконання зобов'язання відповідача повернути позику неустойкою у вигляді пені, зазначено також що за загальним правилом акти цивільного законодавства не мають зворотної дії у часі. Окрім того вказано, що позивач звернувся з позовом до суду 27 грудня 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності , а тому застосував наслідки пропуску відповідно до ст.. 267 ЦК України.

Не погоджуючись з рішенням суду, Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що оскільки відповідач прострочив сплату процентів за користування позиками, позивач просить стягнути з відповідача у дохід держави 15824,70 грн. боргу по процентах та 23304,54 пені за прострочення сплати процентів за договором № 59 від 15.09.1993р., 708685,78 грн. боргу по процентах та 946324,35 грн. пені за прострочення сплати процентів за договором № 4 від 28.02.1994 року. Зазначивши , що на підставі ч. 9 ст. 17 Бюджетного кодексу України позивач є органом стягнення з відповідача заборгованості за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування таким кредитом та пеню).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві та призначено розгляд справи на 15.04.2014 р.

04.04.2014 року через відділ документального забезпечення суду, від представника відповідача, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

15.04.2014 року представники позивача та третьої особи у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Колегією суддів було відкладено розгляд справи на 06.05.2014 рік.

16.04.2014 року через відділ документального забезпечення суду від представника третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив, задовольнити апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на постанову господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року по справі № 910/25707/13. Також представник просив розглядати справу за відсутністю уповноваженого представника третьої особи.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І., від 06.05.2014 року, у зв'язку з перебуванням суддів Руденко М.А., Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю., змінено склад колегії суддів, головуючий суддя Ропій Л.М. судді: Кондес Л.О., Рябуха В.І.

06.05.2014 року представники позивача та третьої особи у судове засідання не з'явились. Про причини неявки суд не повідомили. Колегією суддів було відкладено розгляд справи на 27.05.2014 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Шевченко Е.О., від 27.05.2014 року, у зв'язку з перебуванням суддів Ропій Л.М., Кондес Л.О., Рябуха В.І. змінено склад колегії суддів, головуючий суддя Руденко М.А. судді: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

27.05.2014 року представники позивача та відповідача в котре не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування нори Господарського процесуального кодексу України").

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників позивача та третьої особи, за наявними у справі доказами

В судовому засіданні 27.05.2014 року представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив, її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15 вересня 1993 р. між Міністерством фінансів України та попередником відповідача Київським науково-виробничим об'єднанням "Електронмаш" був укладений договір № 59 про надання бюджетної позички на поповнення коштів у розмірі 4 млрд. крб. з оплатою 5% річних.(т.1а.с.158)

28 лютого 1994 р. між тими ж особами укладено договір № 4 про надання бюджетної позички на організацію виробництва електронних касових апаратів ваго-касових комплексів у розмірі 30 млрд. крб. з оплатою 5% річних.(т.1 а.с.160)

За умовами зазначених договорів, строк повернення позики за договором № 59 встановлений до 15 вересня 1995 р., за договором № 4 - 1 вересня 1995 р.

Таким чином, між сторонами у справі виникли відносини з договору позики, врегульовані гл. 32 ЦК УРСР, чинної на час виникнення спірних відносин.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що вищезазначені договори було укладено на підставі вільного волевиявлення сторін, в якому Міністерство фінансів виступило від свого імені, а не від імені держави , його укладання не зумовлене приписами будь-яких адміністративних або законодавчих актів, а тому відносини сторін за цим договором є цивільно-правовими. В даному випадку відносини позики виникли на підставі звичайної двосторонньої цивільно-правової угоди, з визначенням прав та обов'язків сторін.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, про те що, до вимог про стягнення процентів за спірними договорами позики підлягають застосуванню правила про позовну давність чинного ЦК України. Вказав, що позивач звернувся з позовними вимогами 27 грудня 2013 року, тобто з пропуском встановленого строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно ч. 3 ст. 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

В статті 5 ЦК України , що регулює дію актів цивільного законодавства у часі, зазначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникла з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Постанова Кабінету Міністрів № 174 від 02.03.2011 року набрала чинності 02.03.2011 року, а правовідносини за даними договорами припинились 31.03.2004 року та 18.03.2005 року, тобто за шість років до набрання чинності даної Постанови.

Таким чином, відсутні підстави для застосування до спірних відносин положень Бюджетного кодексу України, у т.ч. його ч. 3 ст. 17 Державні та місцеві гарантії, що визначають істотною умову договору про надання державної гарантії зобов'язання суб'єкта господарювання сплатити пеню за прострочення відшкодування витрат.

Крім того, діючим на час укладення договорів № 59 від 15.09.1993 р. та № 4 від 28.02.1994 року, цивільним законодавством, зокрема ст. 374 ЦК УРСР не передбачалось встановлення процентів за договором позики. Більш того, у ст. 170 цього кодексу містилась пряма заборона нарахування процентів по грошових та інших зобов'язаннях, за винятком операцій кредитних установ, зобов'язань по зовнішній торгівлі та інших випадках, зазначених у законі.

Умовами вищезазначених договорів не передбачено відповідальність сторін за не виконання грошових зобов'язань, в тому числі і відшкодування збитків, чи неустойки (штраф, пеня).

Тому посилання апелянта на зобов'язання відповідача сплатити відсотки та пеню за несплату відсотків по договору № 59 від 15.09.1993р. та №4 від 28.02.1994р. є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується також погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення заявлених сум пені (23304,54 грн. за прострочення сплати процентів за договором № 59 від 15 вересня 1993 р., 946324,35 грн. за прострочення сплати процентів за договором № 4 від 28 лютого 1994 р.) задоволенню не підлягають за безпідставністю.

Відповідно до вимог чинної на час виникнення спірних відносин ст. 83 ЦК УРСР на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян позовна давність не поширювалася.

Згідно з п. 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно було застосовано до вимог, викладених у позові, строки позовної давності, на застосування яких наполягав відповідач.

Таким чином, до вимог про стягнення процентів за спірними договорами позики підлягають застосуванню правила про позовну давність чинного ЦК України.

Згідно п. 1.2 Договору №5915.09.1993 року (а.с. 158) останній термін сплати основного боргу за договором був 15.09.1995 року. А відтак, право на позов у Міністерства фінансів України, відповідно до умов Договору, якими визначено обов'язок виконати зобов'язання до 15.09.1995 року, відповідно до ст. 76 ЦК УРСР виникло 15.09.1995 року та, відповідно, з 15.09.1995р. розпочато перебіг строку позовної давності. Аналогічна норма ст. 253 ЦКУ.

Згідно п. 1.2 Договору №4 від 28.02.1994 року (а.с. 160) останній термін сплати основного боргу за договором був 01.03.1995 року, пролонговано до 31.12.1999 року. А відтак, право на позов у Міністерства фінансів України, відповідно до умов Договору, якими визначено обов'язок виконати зобов'язання до 31.12.1999 року, відповідно до ст. 76 ЦК УРСР виникло 01.03.1995 року та, відповідно, з 31.12.1999 р. розпочато перебіг строку позовної давності. Аналогічна норма ст. 253 ЦКУ.

Відповідно до ст.71 ЦК УРСР (в редакції 1963 p.. який діяв на момент укладання договорів та втратив чинність з 01.01.2004р.), аналогічна норма ст. 257 ЦКУ, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. При цьому, за правилами статті 76 ЦК УРСР, аналогічна норма ст. 253 ЦКУ, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня коли особа довідалася або повинна була довідатися про порушення свого права.

Скорочені строки давності тривалістю в шість місяців (ст. 72 ЦК УРСР) та з 01.01.2004р. тривалістю в один рік (ст.258 п.2 п.п.1 ЦК України) діють, зокрема, за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені);

В разі виконання зобов'язання боржником після закінчення строку позовної давності він не вправі вимагати повернення виконаного, хоч би в момент виконання він і не знав про закінчення строку давності).

Згідно приписів ст. 80 ч.1 цього ж Кодексу закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові, (аналогічна норма ст. 267 п.4 ЦК України).

Відповідно до ст. 268 ЦК України спірні вимоги не віднесені до таких, на які позовна давність не поширюється. Тому на них з 1 січня 2004 р. встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом 27 грудня 2013 р., тобто з пропуском встановленого строку позовної давності. Належних та допустимих доказів, поважності причин пропуску строку позивач не надав.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності, у позові про стягнення боргу по процентах (15824,70 грн. за договором № 59 від 15 вересня 1993 р., 708685,78 грн. за договором № 4 від 28 лютого 1994 р.) стосовно до вимог ст. 267 ЦК України слід відмовити з цих підстав.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у справі № 910/25707/13, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у справі № 910/25707/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у справі № 910/25707/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/25707/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко